Люстрація по-житомирськи

Житомирську міську раду можна порівняти з вулканом: здогадуєшся про виверження, а коли воно трапиться – ніхто не знає. До 18 квітня 2013 року було непросто припускати, що Любов Цимбалюк оберуть секретарем міської ради. Непросто бодай тому, що вона є депутатом від “Батьківщини”, а міський голова тоді очолював міську організацію Партії регіонів. Але Любов Володимирівна постала настільки компромісною фігурою, що за неї голосували і провладні, і опозиційні депутати. У 2014 році Цимбалюк перебрала на себе повноваження міського голови, якого відправили у відставку депутати. І знову ніхто особливо не обурюється щодо нових обов’язків, які, наче грім серед ясного неба, впали на цю жінку. Цимбалюк, звісно, жінка не проста. Це бізнес-леді, яка свій трудовий шлях почала з роботи препаратором Київського медичного інституту ім. А.Богомольця. До 2005 року була керівником Державного комунального підприємства по виробництву та торгівлі будматеріалами “Бобер”, ще раніше – директором магазину обласної оптово-роздрібної контори “Укрторгбудматеріали”. Нагороджена Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та відзнакою “За заслуги перед містом” 3 ступеня. На відміну від своїх колег у депутатському корпусі, Цимбалюк публічно не фігурувала у скандалах. Примітно, що з нею можуть знайти спільну мову представники усіх фракцій, що додає їй політичних бонусів. Вона вміє організувати довкола себе людей. Хоча у фракції “Батьківщини” є формальні керівники (Радько, Михалець), але за рівнем впливу, як не на диктофон стверджують чимало депутатів, вони поступаються Любові Володимирівні. Амбіцій стати міським головою у неї немає. Як відомо, 27 березня 2014 р. після спецперевірки врешті затверджено першого заступника міського голови Сергія Сухомлина, який реально бачить себе наступним керівником міста. Цимбалюк з “Батьківщини” не опирається бажанню свого вже нинішнього колеги.

21 лютого 2014 року новим головою Житомирської облради став Віталій Француз. Як відомо, досвід на цій посаді у Віталія Йосиповича вже був. 1 лютого 2008 року був обраний головою Житомирської обласної ради і в цій посаді працював до закінчення каденції – 17 листопада 2010 року. Стрімка кар’єра політичної та громадської діяльності починається з 2005 року. Досягнувши звання полковника міліції, Віталій Йосипович звільняється з органів внутрішніх справ на пенсію і подається в політику. У цьому ж році стає членом партії «Батьківщина». На виборах 2006 та 2010 років обраний депутатом Житомирської обласної ради, головою фракції ВО «Батьківщина». Кажуть, Віталій Йосипович був старанним учнем та студентом. Будучи юнаком, окрім спортивних захоплень, він серйозно займався музикою. Має дві музичні освіти: по класу баяну та по класу труби. Грав в духовому оркестрі музичної школи, вокально-інструментальному ансамблі школи та будинку культури. Рідну Тернопільщину пан Віталій змінив заради дружини житомирянки. Називати Віталія Йосиповича «підкаблучником» ніхто не береться. Тим не менш Житомир став для нього, більш перспективним. В органах внутрішніх справ Віталій Француз пропрацював 30 років і пройшов шлях від курсанта до 1-го заступника начальника УМВС України в Житомирській області. Брав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. За це він удостоєний нагород (медалі «За отличную службу по охране общественного порядка», «За заслуги – III ст.», «Жукова», нагороджений відзнаками МВС та іншими). Під час Євромайдану в Житомирі, Віталій Француз тримався осторонь ключових подій. Його приналежність до опозиції все ж таки направлялась на євроінтеграційні зміни. А з усуненням провладної Партії регіонів Віталій Йосипович постав «у всій красі» та зайняв посаду голови облради. Але «непорозуміння» між Віталієм Французом та представники самооборони і правого сектора після блокади ОДА кидає тінь. В одному з Інтернет-видань Віталій Француз звинуватив самооборону в тому, що вони не покинули приміщення обласної ради. Згодом Віталію Йосиповичу довелось просити вибачення. Адже з’ясувалося, що насправді, він мав на увазі інше. Правий сектор займав 101 кабінет ОДА. А пан Віталій говорив про тих, хто називається Правим сектором, а в 2004 році представляли зовсім інші інтереси. На одному з громадських слухань, що проходили на початку березня цього року, активіст з Новоград-Волинського покепкував щодо прізвища Віталія Йосиповича. Так, виступаючи в сесійній залі облради, представник громади заявив: «Мені сказали поговорити з французом, ну я трохи знаю французької…ми якось знайдем спільну мову…». У залі розсміялись, а сам губернатор Сидір Кізін попросив не переводити слухання у комічний виступ. Віталій Йосипович не коментував інцидент.

Із приходом нової влади були сподівання, що вона проведе довгоочікувану люстрацію. Натомість люди не бачать докорінних змін в органах влади та правоохоронних структурах. У Житомирській області люстрацію мали проводити на віче, які системно ігнорують можновладці та їхнє оточення. Сайт 0412.ua вирішив з’ясувати, чому кандидатур на ключові пости в регіоні обговорюють за зачиненими дверима. Палка дискусія розгорнулася довкола можливого претендента на посаду голови Житомирської райдержадміністрації Сергія Крутія, який обраний депутатом до Житомирської районної ради за списками ВО “Свобода”. Джерела 0412.ua кажуть, що Крутій не має конкурентів у цьому випадку, бо входить до тієї ж партії, що й голова облдержадміністрації Сидір Кізін. За попередньої каденції Крутій був головою районної ради, але у 2010 році план із переобрання провалився через конфлікт із фракцією “Фронту змін”. Нині категорично проти призначення Сергія Крутія виступає редакція газети “Сільське життя”. “Крутій зарекомендував себе на тій посаді, куди він потрапив також «під шумок» «помаранчевої революції», з вкрай негативної сторони. Особливо під час вирішення земельних питань. Також він був організатором війни проти свободи слова та незалежності преси, зокрема, проти редакції газети «Сільське життя» протягом 2006-2010 років. Громадськість району пам’ятає, що 9 листопада 2009 року він, під час виконання службових обов’язків, у службовому кабінеті, вчинив напад на редактора газети, і цей скандал був широко висвітлений у місцевих та центральних ЗМІ. Пан Крутій до цих пір вважається підозрюваним у замовленні нападу й на головного редактора газети «Сільське життя» В. Івановського, що стався 27.08.2010 року, в результаті чого журналіст отримав два ножових поранення і ледь залишився живим... Якщо готується таке призначення, то просимо надати відповідь, за якими критеріями відібрано цю кандидатуру, оскільки ні за освітою, ні за станом здоров’я (він є інвалідом-пенсіонером), ні за моральними якостями, пан Крутій цій посаді не відповідає”, - йдеться у зверненні колективу газети до очільника області Сидора Кізіна. Попри неприязнь журналістів, які не перший рік воюють з опальним політиком, в.о. Президента України, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов 3 квітня 2014 року підписав Розпорядження № 444/2014-рп "Про призначення С.Крутія головою Житомирської районної державної адміністрації Житомирської області".

27 березня до виконання обов’язків першого заступника Житомирського міського голови приступив Сергій Сухомлин. З іменем цього чиновника пов’язують різний бізнес у Житомирі: кінотеатр “Україна”, лаунж-бар “Барбарис”, мережу піццерій “Маріо”, гриль-бар “Плезентвіль”, ФОК (тут діють фітнес-центр “Лайм” та здають в оренду приміщення різним магазинам), суши-ресторани “Черепаха”, фабрика з виробництва вікон “Візаж”. Звісно, таким господарством не може самостійно керувати підприємець, діловим партнером якого є депутат міської ради Олександр Рабинович. До призначення Сухомлин був депутатом обласної ради від фракції “Фронту змін”. У 2012 році під час парламентських виборів він сподівався, що пройде до Верховної Ради за списками “Батьківщини”, але його місце було не прохідним. Проте парламентарієм став друг Сухомлина Геннадій Зубко, разом з яким вони ходять на ті самі заходи. Друзі підтримують ініціативи щодо популяризації української культури. Донедавна було незрозуміло, хто з опозиційного, а нині провладного табору буде боротися за крісло міського голови, але судячи з амбіцій Сухомлина поринути з головою у господарство Житомира, предмету дискусії вже немає. Як каже відомий журналіст Майкл Щур, але є одне але. “Але” для Сергія Сухомлина є зв’язок із попереднім міським головою Вірою Шелудченко, яка прославилася виділенням земельних ділянок під сінокоси та рядом інших скандалів. Саме у період правління Шелудченко Сухомлин приватизував кінотеатр “Україна” і саме тоді припинив функціонувати кінотеатр “Жовтень”. Цікаво, що раніше пристрасно критикувала політику Шелудченко та її однопартійців Зубка і Сухомлина газета “Субота”, яка останнім часом стала рупором Сергія Сухомлина. Кон’юнктура такої співпраці може бути покликана тим, що політик не хоче сваритися із жовтим виданням. Ще одне “але” – це неприхована любов Сухомлина до автомобілів представницького класу. Найкрутіші тачки у Житомирі належать Сергію Івановичу та його оточенню. Зараз чиновник пересувається на “Порш Каєнні”, вартість якого перевищує 1 млн грн.

У своїй біографії Руслан Годований не приховує, що мав відношення до різних партійних таборів, займаючись на місцевому рівні оргроботою. У кулуарах Годованого називають “перекотиполем”, який вправно біжить до тієї партії, яка у певний час є рейтинговою і прохідною на виборах. Цього разу депутат обласної ради, який обирався за списками “Фронту змін”, опинився у “Батьківщині”, що є п’ятою партією у житті політика. 21 лютого 2014 року на хвилі змін у країні та регіонах за Годованого як заступника голови обласної ради похапцем проголосували депутати. Раніше Годований критикував свого нинішнього партійного боса і кандидата у президенти Юлію Тимошенко. З цього приводу журналісти торік питали у депутата, чому раптом змінилася його думка. Ось цитата Годованого до того, як стати членом ВО “Батьківщина”: “Юлия Тимошенко как черная вдова в украинской политике всегда пожирает тех, кто идет с ней на союз. Весь ее политический путь устлан трупами ее бывших политических соратников и опекунов – Лазаренко, Кучмы, Мороза”. А ось думка, коли він став заступником голови обласної організації ВО “Батьківщина”: “Колись у мене були розмови на підвищених тонах із партнерами по “Батьківщині”, і в Яценюка були проблеми з Тимошенко, це була політична боротьба, це були помилки. І, напевне, те, що хтось сидить у тюрмі, це також помилка, бо ми не змогли змінити країну у 2004 році країну до кінця, як хотіли. Коли я тоді стояв на Майдані, то не думав, що партія Ющенка перетвориться у те, у що перетворилася”. У кріслі заступника голови обласної ради Годованому доводиться займатися різними питаннями. У число особливих входять комунальні підприємства, опіку над якими обласна рада через голосування перебрала від облдержадміністрації. Сталося це після того, як активісти захопили адміністрацію 20 лютого. Під час євромайдану Годований розповідав, що йому погрожували. Коли активістам ламали руки і зашивали голови, депутатові, за його словами, дзвонили і мовчали у слухавку.

Саме стільки задекларував у своїй передвиборчій програмі Геннадій Зубко, який із значним відривом у 2012 році випередив свого суперника Сергія Рижука. Перемогти Зубку допомогло висунення як єдиного кандидата від об’єднаної опозиції. Відтоді Зубко розробляє законопроекти, з’являється на офіційних заходах, знову пише закони і знову ходить на різні тусівки. Проте нагадаємо ключові пункти його програми: “Чисту воду – у кожен дім”, “Безпечне тепло і світло”, “Доступна медицина”, інтернет – кожній школі, створення у Житомирі 7 тисяч робочих місць за 5 років, законопроект про відкликання депутатів усіх рівнів і Президента України, якщо вони не виконують своїх обов’язків. І це неповний перелік того, що має очікувати житомирян протягом нинішньої парламентської каденції. У біографічній довідці Зубко вказує, що з травня 2012 року він є лідером об’єднаної опозиції ВО “Батьківщина” у Житомирській області. Проте у президентській кампанії-2014 він не підтримав лідера “Батьківщини” Юлію Тимошенко, досі будучи членом її парламентської фракції. Зубко очолив регіональний штаб Петра Порошенка, який закликає Тимошенко зняти свою кандидатуру. До того, як стати парламентарем, Зубко побував у різних політичних таборах: “Єдиному центрі” Віктора Балоги, “Фронті змін” Арсенія Яценюка. У 2010 році спробував стати Житомирським міським головою, а в кінцевому результаті програли і він, і його донедавня соратниця Шелудченко, що привело у це крісло регіонала Дебоя. Ще тоді говорили, що Зубку варто було об’єднати зусилля з Шелудченко, і таким вчином вдалося б уникнути білоблакитного сценарію у місті. У спадок Геннадію Зубку від батька перейшов завод огороджувальних конструкцій, який було приватизовано. До управління підприємством долучився син депутата Сергій, який зі своєю родиною мешкає у Києві. Крім власне підприємства Зубки приватизували гуртожиток ЗОКу.

На сайті Insider йдеться, що голова Житомирської облдержадміністрації Сидір Кізін є юристом Портнова. Юрист за фахом Сидір Кізін - голова обласної організації ВО "Свобода" у Житомирській області. З 2007 року був партнером адвокатського об'єднання "Бондарчук, Кізін і партнери". Його партнер по бізнесу Олег Бондарчук теж член "Свободи", який нещадовно став народним депутатом. У Бондарчука є бізнес: ЮФ "Бондарчук і Партнери" та ТОВ "Ойлтранстрейд Лімітед". Компанія займається будівельними та монтажними роботами, орендою майна. У минулому компанія "Бондарчук, Кізін та Партнери" називалася "Портнов, Кізін і партнери". Засновниками в ній були Кізін та Андрій Портнов, колишній заступник глави Адміністрації президента Януковича. За даними Держреєстру юросіб, у 2003 р. Кізін також був засновником юрфірми "Портнов і Партнери". У 1997 р. Портнов почав працювати в Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку. Сюди ж на посаду помічника голови Держкомісії в 1998 році прийшов працювати Кізін. За інформацією сайту 0412.ua, Кізін не припиняв контакти із Портновим після звільнення з цієї установи. Цікаво, що якщо у пошуковій системі “Google” набрати “Кізін рейдер”, то з’явиться 1 800 000 згадок на цю тему. Моніторинг матеріалів на різних сайтах підтверджує тісний зв’язок Портнова та Кізіна. “А. Портнова связывают с компанией «Бондарчук, Кизин, Чибисов и партнеры». Эту группу в юридических кругах столицы презрительно именуют «кизино» — наверное, в том смысле, что как и в казино, выиграть (судебный процесс) у этой компании невозможно: «все схвачено». Схемы, которые используются компанией, как утверждают СМИ, позволяют им активно захватывать предприятия”, - пише сайт “Аргумент”. Про лідерські якості Сидора Кізіна говорить те, що досі не в усіх районах Житомирщини створені осередки ВО “Свобода”, а у своєму житті він керував невеличким робочим колективом. Джерела сайту з Верховної Ради України повідомили, що призначення Кізіна головою облдержадміністрації сталося тільки тому, що від цієї посади відмовилися народні депутати Геннадій Зубко (з фракції “Батьківщина”) та Рустам Раупов (з фракції “УДАР”).

У 2010 році Володимира Арешонкова, який пройшов до Житомирської обласної ради, депутати обрали першим заступником голови цієї ради. Більшістю в обласній раді донедавна керували регіонали, а їхніми партнерами були і представники Народної партії, до якої входить Арешонков. 21 лютого 2014 року відбулася доленосна сесія обласної ради, яка відправила у відставку голову-регіонала Йосипа Запаловського та його заступника Чигиря. Проте Арешонкова ніхто не чіпав і навіть не порушували питання щодо його зняття з посади. Не виключено, що Арешонкова лишили, аби новій більшості тримати під контролем фракцію Народної партії, яка налічує 19 депутатів. Активісти житомирського євромайдану нарікали, що Арешонков хоч і публічно не виступав проти євромайдану, але тривалий час співпрацював з Партією регіонів. Крім того, усі скандальні голосування в обласній раді, інспіровані регіоналами, були підтримані і народниками, зокрема, розробку ільменітових родовищ. Проте після неодноразових акцій протесту це рішення довелося переголосувати (йдеться про скасування) і ніби заспокоїти людей. І це не єдина історія, у якій були заплямовані народники. Поведінка Арешонкова дуже нагадує його однопартійця і народного депутата Володимира Литвина, який у Верховній Раді увійшов до складу фракції Партії регіонів і разом з нею голосував за злочинні закони. А сьогодні Литвин спокійно їздить у рідний регіон і розповідає, як він дбає про нього. Арешонков, розуміючи тимчасовість перебування на своїй посаді, почав готувати плацдарм на майбутнє. Як повідомили сайту 0412.ua, депутат дуже не проти очолити обласний інститут післядипломної педагогічної освіти. До того ж володіє необхідними якостями, а саме ступінь кандидата педагогічних наук, для такої роботи. Нинішньому керівнику інститута Іванові Якухну щороку продовжують контракт на вказаній посаді, але рано чи пізно йому, ймовірно, доведеться поступитися місцем Арешконкову.

Якщо раніше професіоналів кували на Сході України, то віднедавна – на Заході. Донедавна силовий блок на Житомирщині очолювали люди винятково із країв, ближчими до Януковича. 7 квітня 2014 року було представлено нового прокурора області Дмитра Лубчука, який раніше обіймав посаду заступника прокурора Львівської області. Знайомив з місцевою громадою особисто в. о. Генерального прокурора України Олег Махніцький, який також з Львівщини. Спілкування вийшло не дуже продуктивним з активістами місцевого євромайдану, бо Махніцький не забажав вислуховувати їхні запитання. За кілька днів активісти знову побачилися з прокурором області, і цього разу він був більш комунікабельним, розповідаючи, що у прокуратурі мають працювати винятково чесні і порядні професіонали. Закликав стати помічниками для встановлення справедливості та законності. В Інтернеті не дуже багато інформації про діяльність Лубчука: таке враження, наче маєш справу з “чистою дошкою”. От у серпні 2007 року він провів прийом трьох громадян у Сокальському районі, що на Львівщині. Фігурував в образливих коментарях читачів сайту “Зік”, але жодних вагомих аргументів автори дописів не давали, крім звичних звинувачень у бік працівників прокуратури. Одразу після призначення сайт прокуратури області заряснів повідомленнями про викриття і злочини, скоєні чиновниками та посадовцями. Купа кримінальних проваджень та позовів однозначно дратують фігурантів справ, але невідомо, на чий бік схиляться терези Феміди потім. Поки не йдеться про громадський контроль над цими справами, а лише про ініціативи правоохоронців, які в авральному темпі змушені показувати та рекламувати нові робочі підходи нового керівництва.

Уродженець Донецької області Юрій Демяненко мріяв, але не був донедавна впевнений, що йому доведеться керувати усіма міліціонерами Житомирщини. У березні 2014 року його призначили начальником УМВС України у Житомирській області, але згодом він став виконуючим обов’язки начальника. Стрімкий злет Демяненка пов’язаний з тим, що його кандидатуру на цю посаду після євромайдану погодили три партії, які раніше були в опозиції. Полковник міліції до того курував громадську безпеку в області і його часто можна було бачити на різних акціях протесту та пікетах. Якщо пошукати в Інтернеті інформацію про Демяненка, то ближче познайомимося з міліціонером, який погрожував активістам у 2012 році під час пікету крошенського сміттєзвалища штрафами та громадськими роботами. Найцікавіше у цій історії те, що очолював акцію нинішній голова облдержадміністрації Сидір Кізін. У 2010 році обласне управління міліції через свавілля людей у погонах пікетували лідери житомирського євромайдану Дмитро Ткачук та Владислав Пучич. Диктував їм правила етикету на акції той-таки Демяненко. Сперечався з журналістами, чому його фільмують. І повертаємося до євромайдану: листопад 2013 року, активісти навпроти обласної адміністрації поставили металеву діжку, біля якої гріються, Демяненко вимагає прибрати її: “Якщо ви проводите мітинг, то проводьте його, будь ласка, як культурні люди”. Головний міліціонер області дуже емоційно відреагував і на листівки, якими були обклеєні стовпи у центрі Житомира. Невідомий автор звинувачував його у роздачі дозволів на зброю за 500 доларів, участь його сина-беркутівця у столичній стрілянині під час євромайдану. “Щодо мого зв’язку з криміналом, я дам вам конкретну відповідь. Я цих перевірок (МВС) не боюся”, - зазначив на нещодавній прес-конференції Демяненко. Журналістам він пообіцяв запровадити нову модель управління. Поки ця модель формується, спецпідрозділ “Беркут” в області ніби розпустили, але поки невідомі результати розслідування щодо його причетності до злочинів на київському євромайдані.

Про Сергія Фореста у Житомирі говорять багато чого. Мовляв, це його несправжнє прізвище: до цього був Фортом, а з народження – Галкіним. У біографічній довідці, оприлюдненій в Інтернеті, у пункті “Кар’єра” йдеться про службу в армії (1984-1986), тренерство (1995-2004) і заснування компанії “Актив +” (2008). Що було у перервах між цими кар’єрними сходинками, можна тільки здогадуватися. Міліцейські джерела натякають, що в молодості Форест фігурував у кримінальних справах, але зараз це не заважає йому займатися громадсько-політичною роботою. З березня 2013 року Сергій Форест є членом Комуністичної партії України, розвиває громадську організацію “МІР”. Під час євромайдану Форест принишк, але відчувши куди дме вітер, одразу засвітився у захопленій облдержадміністрації. Журналістам він розповідав, що буде створювати загони самооборони, але поки про такі невідомо. Натомість активісти євромайдану звинувачували його у причетності до тітушок, що всіляко заперечував Форест. Останнім часом замітки, підписані іменем Фореста, часто з’являються на кількох житомирських сайтах. Колеги по цеху піддають сумніву його авторство. Сумнівним був і його вступ до лав Національної спілки журналістів. До слова, Форест ніколи не працював у засобах масової інформації. Що стосується громадської діяльності, то Форест у власній довідці віддає перевагу різноманітним подякам. Є згадка про те, що він має відзнаку Прем’єр-міністра Азарова, який нині у розшуку. Ще один пункт, який буде вписаний у його біографію, це членство у виконкомі Житомирської міської ради. У лютому 2014 року депутати знову розпустили виконком і сформували новий із безпрецедентною кількістю людей – 62. Такого балагану у міській раді не було давно, чим і скористалися десятки людей, які зненацька опинилися у складі впливової структури. Ймовірно, Форест братиме участь у місцевих виборах, але поки незрозуміло від якої політичної сили. Якщо діяльність КПУ, членом якої він є, заборонять, то він шукатиме іншого берега.

На фоні проголошеної люстрації спочатку здавалося, що активісти житомирського євромайдану будуть першими в черзі на посади в органах влади. Серед таких – заступник голови Житомирської обласної організації “Демократичного альянсу” Іван Фурлет. Постать Івана настільки дратувала попередню владу, що йому завдали значних тілесних ушкоджень: зламали руку та довелося зашивати голову. Але поки жодних офіційних пропозицій для служби народу немає. Фурлет, на відміну від багатьох політиків, системно працює над обраними напрямками. Так, у Житомирі він розпочав війну за отримання закордонного паспорта без сплати необов’язкових платежів. Особисто він подав документи ще у липні 2012 року і тільки нещодавно забрав свій паспорт за 170 грн після судів. Мало хто вірив, що йому вдасться зсередини зламати корупційну схему, коріння якої росте з Києва. Адже житомирський прецедент мав однозначно поширитися на всю Україну. У Державній міграційній службі (ДМС), звісно, опиралися наполегливості Івана Фурлета, але все-таки віддали паспорт. Правда, потім працівники ДМС розповідали, що їх змусили це зробити через тиск групи людей, що навідалася до їхнього офісу. Іван завбачливо поспілкувався із керівником ДМС, щоб той працював згідно з чинним законодавством. Можливо, таку послідовність Івана можна пояснити специфікою його професії. У 2008-2013 роках працював на посаді лаборанта та згодом навчального майстра факультету інформаційно-комп’ютерних технологій Житомирського державного технологічного університету. У 2011-2012 роках - у ТОВ “Екта-Пром” регулювальником радіоелектронної апаратури і приладів за сумісництвом. Нині він працює технічним директором ПП РПЦ ТРК “Ефір”. Щоб вгамувати Івана у війні з паспортистами, його у квітні 2014 року запросили до нового офісу ДП “Документ”, який займається наданням додаткових послуг, певна річ, за додаткові кошти. “Будь-яка владна ініціатива може отримати підтримку з боку громади, в т. ч. публічну, якщо вона буде прозорою, зрозумілою та відповідатиме інтересам людей. Покищо цього немає і вся робота ДМС і ДП Документу видається гарно оформленою схемою наживання на людях. Тим паче коли чиновники часто не мають бажання працювати для людей, а лише відсиджувати зарплату”, - прокоментував свій візит до ДП “Документ” Іван Фурлет.

Голова Житомирської обласної організації партії “Демократичний альянс” Дмитро Ткачук не перший рік змушує нервувати місцевих чиновників. Активіст очолив кампанію проти купівлі дорогого службового автомобіля для міського голови Володимира Дебоя. Натомість зібрали кошти і придбали Дебою велосипед, який поставили біля мерії, але зник у невідомому напрямку. Ткачук раніше воював з виконкомом міської ради за скасування положення “Про порядок організації та проведення масових заходів”, яке передбачало суттєві обмеження для людних акцій. Три судові інстанції визнали правоту активістів. Під час житомирського євромайдану Ткачук запам’ятався тим, що обіллявся бензином і хотів себе підпалити після звістки про розстріли у столиці. Тоді загинув його друг. Ткачук вимагав, аби керівництво міста і області негайно з’явилося біля стін захопленої облдержадміністрації і вирушило до військових частин з вимогою не виконувати злочинних наказів. Прийшов міський голова – і Ткачук вирішив не вчиняти самоспалення. Він один із перших людей у Житомирі організував власне євромайдан. У листопаді 2013 року багато хто скептично ставився до цієї ініціативи, яка з часом переросла у багатотисячний рух спротиву. Політик у 2008-2010 роках працював бухгалтером у ТОВ «Діамант ЗОО», потім – у ТОВ ТК «Полісся-Продукт». Правда, з останнього місця роботи звільнили. З цього приводу Ткачук подав у суд, бо вважає рішення директора незаконним. Активіст стверджує, що це було зроблено через його громадсько-політичну діяльність. Ходили чутки, що Дмитра Ткачука можуть обрати заступником міського голови Володимира Дебоя після його відставки. Але не сталося, як гадалося. За словами Дмитра, про його кандидатуру дискутували, але реально ніхто з ним на цю тему не говорив. Після євромайдану Ткачук продовжує лоскотати нерви не тільки нечистим на руку службовцям. Нещодавно влаштували рейд у центрі міста для виховання водіїв, які паркуються не за правилами.

Досвідчений чиновник Микола Дейсан поки не підпадає під люстрацію. Будучи заступником голови Житомирської облдержадміністрації Сергія Рижука, нині він досі працює, але під проводом нового шефа Сидора Кізіна. Дейсан відповідає за розвиток агропромислового комплексу. Кажуть, раніше його лобіював на цю посаду друг і місцевий “молочний король” Петро Рудь. У 2012 році Сидір Кізін під час парламентської виборчої кампанії підтримував селян у війні з молочною мафією. Тоді Дейсан говорив про те, що оцінювати молоко треба за якістю, щоб нічого туди не підливали. До того, як оселитися на третьому поверсі ОДА, Дейсан у 2003-2005 роках був головою Романівської райдержадміністрації, у 2005-2006 роках – Баранівської райдержадміністрації, потім Романівської районної ради. Крім того, зараз він є депутатом обласної ради від фракції Народної партії. У 2013 році він розповідав, що на Житомирщині відроджено льонарство. “Фактично з нуля область прийшла до 1200 гектарів льону”, - хвалився Дейсан. Але аграрії скептично поставилися до таких заяв. Мовляв, льонарство стали “відроджувати” тільки тому, щоб отримувати відшкодування від держави. Дейсан підтримує кооперативний рух, але визнає, що він не надто користується популярністю. У своєму виступі у квітні 2014 року він визнав, що серед 100 зареєстрованих кооперативів лише третина працює. Також посадовець запевняв, що любительська риболовля повинна бути безкоштовна. З цього приводу неоднарозово скаржилися селяни з різних районі області. Проте досі це питання не вирішене і невідомо, чи коли-небудь взагалі його з’ясують. Нерідко у селах трапляються сутички між місцевими та власниками ставків. З іншого боку, Дейсан вважає, що треба активніше здавати ставки в оренду (цей показник нині становить 35%). Торік чиновник розкрив свої співочі таланти на суботнику у Радомишльському лісництві. Хоч і пручався, але жіночий хор переконав його заспівати кілька куплетів.

Ярослав Долгих переймався після повалення режиму Януковича, чи лишать його на посаді заступника голови Житомирської облдержадміністрації. Відомо, що він займається аграрним бізнесом, але формально в адміністрації опікувався гуманітарними напрямками: освітою, соціальним захистом, охороною здоров’я тощо. Прихід Долгих у владу був вельми драматичний: у 2004 році він особисто виганяв Рижука з кабінета губернатора, але з другим пришестям Рижука після обрання Януковича президентом Долгих у 2012 році став працювати з ним в одній команді. Причина: так як Долгих був обраний до обласної ради за списками “Сильної України”, що потім увійшла до складу Партії регіонів, йому віддали крісло за партійною квотою. Особливих скандалів за участі Долгих в облдержадміністрації не було. Хіба суперечка з міським головою Володимиром Дебоєм щодо передачі майна швидкої допомоги на баланс центру екстреної медицини. Коли у столиці євромайданівці захоплювали оселі одіозних чиновників, у Житомирі ніхто цим не займався. Хіба подзвонили Долгих з погрозами. “Сказали відв’язати собаку, бо прийдуть палити дім”, - розповідав журналістам чиновник. У приватному будинку Долгих живе з дружиною та трьома малими дітьми. Кілька днів оселю Долгих охороняли, ніхто не підпалював її. Поки люстрація аж ніяк не стосується Ярослава Долгих. Він продовжує працювати у штатному режимі, бере участь у нарадах та офіційних заходах. Невиключено, що за нього замовили слівце друзі з нині провладної коаліції, або у керівника області Сидора Кізіна немає ким заступити Ярослава Долгих. Свій трудовий шлях Долгих починав з роботи ведучим телебачення редакції радіомовлення Житомирської міської ради народних депутатів. У 1996-1999 роках був інженер-проектантом будівельного кооперативу „Теплотехнік”, у 1999-2000 роках - заступником головного редактора приватного підприємства „Власна студія”. Після цього шість років, як свідчить біографія, не працював. Безробітний одразу влаштувався помічником-консультанотом то одного, то іншого народного депутата, що врешті привело його у 2007 році до статусу радника голови Житомирської обласної ради Ірини Синявської. Згодом працював директором юридичної фірми «Еталон», а до призначення - директором з адміністративних питань СТОВ «Ліщинське» Житомирського району.

Єдиною своєю людиною, яку привів в облдержадміністрацію Сидір Кізін, є Геннадій Дмитренко. Під час представлення Дмитренка Кізін всіляко підкреслював, що кращої людини годі знайти. «Хочу сюди запросити свого майбутнього заступника з питань економіки Дмитренка Геннадія Васильовича, доктора економічних наук, зараз працює директором департаменту в Держфінпослуг, має досвід роботи і на державній службі, і в бізнесі, викладацької роботи. У нього є бачення і макроекономічне, і тактики – як, що зробити. І найголовніше, світоглядно ми з ним однодумці з приводу того, як треба спростити, як треба реформувати», - розсипався у компліментах керівник області. У Житомирській області про Дмитренка нічого не чули, хоча він народився у Новоград-Волинському. Але працював у багатьох регіонах та структурах, ніде надовго не затримувався. Перше робоче місце, як стверджує біографія, було на Рівненському заводі тракторних агрегатів. А далі, як по маслу: податковий інспектор, начальник управління Державної податкової інспекції у Рівненській області, а згодом і Міністерства фінансів України, начальник КРУ у Київській області, заступник голови Львівської облдержадміністрації, заступник міського голови Бучанської міської ради Київської області, директор департаменту Національної комісії що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Що пов’язує у цьому строкатому резюме Кізіна і Дмитренка? Дружба чи чиясь порада? Достеменно невідомо. Але відомо, що наприкінці 2012 року у Бучі Дмитренко фігурував у квартирному скандалі, коли квартири виділяли не “черговикам”, а чиновникам. Серед цих чиновників був буцімто і Дмитренко. Посадовець наголосив журналістам, що сталася прикра помилка, і на День Святого Миколая йому виділили не квартиру, а скромну кімнатку. Правда, журналістам, які зацікавилися цією історією, не уточнили кількість квадратних метрів та адреси житла.

Виконуючий обов'язки Президента України Олександр Турчинов призначив голову Олевської районної державної адміністрації. Новим очільником райдержадміністрації став Пилипчук Віктора Іванович. Відповідне розпорядження про призначення Віктора Пилипчука розміщене на офіційному сайті від 29 березня 2014 року. Про нового 38-річного голову Олевської райдержадміністрації відомо небагато. Свого часу він очолював ТОВ «УКРЛІСПРОМ», яке було зареєстровано в селі Пояски Олевського району. За часів Януковича нетривалий проміжок часу перебував на посаді головного лісничого. За півтора року Віктор Пилипчук переїздить до столиці та працює в Державній агенції лісових ресурсів України. Припускають, що раптовий переїзд пов'язаний з фактом загибелі рідного брата головного лісничого, який начебто незаконно здійснював вирубку лісу. Чи відповідають ці факти дійсності, місцеві активісти забажали дізнатися особисто від Пилипчука. Проте він та його представники проігнорували круглий стіл щодо стабілізації соціально-політичної ситуації та визначення команди і критеріїв відбору для осіб, які претендують на керівні посади. Разом з тим, голова облдержадміністрації Сидір Кізін наголосив, що не підпише жодного подання на людину, яка не сприймається громадою, яка чимось себе заплямувала. «Керівники районних державних адміністрацій будуть погоджуватися з громадськістю на місцях. Ми будемо діяти саме за таким принципом», - зазначив Сидір Кізін. Але подання та затвердження Віктора Пилипчука суперечать офіційній позиції нового губернатора. Перед офіційним представленням в Олевську відбула гаряча дискусія щодо нового керівника. Перебування на посаді головного лісничого району за часів режиму Януковича ставить під сумнів незаплямоване минуле Віктора Пилипчука. Жителі району знову можуть отримати «кота в мішку», а не професійного керівника. Як показує практика, районні представники «демократичних» партій мало чим відрізняються від «попередників»: публічність, гласність, прозорість існують лише на рівні розмов. Кандидатуру Віктора Пилипчука, як стверджують депутати Олевської міської ради, було погоджено з 2-3 членами Олевської районної організації ВО "Свобода". Тому сьогодні знову маємо більше запитань, аніж відповідей.

Керівник Черняхівського району піариться через свій сайт 3 квітня 2014 року Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов призначив Павла Дзюблика головою Черняхівської районної державної адміністрації Житомирської області. Дзюблик є депутатом Житомирської обласної ради від фракція «Батьківщина». Член Постійної комісії з питань Чорнобильської катастрофи, екології та використання природних ресурсів. Приватний підприємець. Крім того, Дзюблик є головою керівної ради ЧРГО «Україна – це МИ». Останнім часом активізувалась діяльність цієї організації на Черняхівщині. З організацією пов’язують сайт «Моя Черняхівщина», що відрізняється критикою минулої влади, популяризацією ЧРГО «Україна – це МИ», матеріалами патріотичного характеру. ЧРГО «Україна – це МИ» займається питаннями патріотичного, екологічного, духовного виховання жителів Черняхівщини, реалізовує проекти з впорядкування території Черняхова, захисту водойм, допомоги незахищеним верствам населення. Павло Дзюблик народився 18 вересня 1979 року. Закінчив Житомирський державний педагогічний університет, фах - вчитель математики, фізики. Працював учителем, редактором Черняхівської районної газети «Нове життя». Як депутат, Павло Дзюблик ініціював виділення Житомирською обласною радою 10 тисяч гривень на ремонт даху лікарської амбулаторії у селі Троковичі Черняхівського району. Опікується волейбольною командою Черняхівської районної громадської організації «Україна – це МИ».

Регіонал Володимир Пехов був обраний до Верховної Ради України у 2012 році по Коростенському мажоритарному округу. Його перемога засвідчила, що вдало обрані політтехнології та підтримка кого треба за кілька місяців зробили із невідомого кандидата обранця №1. До того, як прийти на північ Житомирщини, Пехов проорював політичний шлях у Коростишівському окрузі, але коли тут почав працювати його однопартієць Віталій Журавський, довелося поступитися. Основні фішки кампанії Пехова – це бузковий колір а-ля шоколадка “Мілка”, газета “Рідний дім”, громадська організація “Відродимо Полісся” і толока. Під час виборів округ Пехова розфарбували у бузковий, щоб всіляко нагадувати жителям про те, хто за цим стоїть. Людей на це дійство, на відміну від провладних суботників, не зганяли, а зацікавлювали різними призами за результатами кращої толоки на подвір’ї. Пехов має аграрний бізнес, його ім’я пов’язували із колишнім міністром-аграрником Миколою Присяжнюком, який був куратором Житомирської області при владі Януковича. Народився нардеп у Луганській області. Вийшов із фракції Партії регіонів у Верховній Раді після горезвісних подій на Євромайдані. Ось що пише про нього сайт “Телетайп”: “5 червня 2009 в газеті «Сегодня» був опублікований цікавий матеріал про те, як у столиці пройшов перший аукціон з продажу коней спортивних порід. На аукціоні були 18 кращих коней. Найдорожчим лотом аукціону стала гніда кобила Батіда Ван де Брой родом з Бельгії, яку за $ 190000 придбав якийсь Володимир Пехов, який лише скромно зазначив, що займається бізнесом, але з кіньми він не пов'язаний”. Тоді, як пишуть журналісти, Пехову довелося неабияк поторгуватися з іншими учасниками аукціону, майже подвоївши ціну, яка є середньою для просунутих світових аукціонів.

Про народного депутата від фракції “УДАР” Рустама Раупова у Житомирі раніше чули небагато. Щойно він увійшов до Верховної Ради, партія “УДАР” у Житомирській області під його проводом продовжила активну суспільно-політичну роботу. Раупов на початку своєї каденції запам’ятався тим, що взяв участь у бійці з регіоналами під час обговорення кандидатури Володимира Рибака на посаду спікера. Ось так змальовує сцену “Перший житомирський інформаційний портал”: “Раупов поліз по головам депутатів до трибуни”. Хоча однопартійці у коментарях під цією заміткою зауважили, що нардеп витягував з колотнечі свого іншого колегу. Керівник обласної організації партії “УДАР” має екзотичні захоплення: вподобає сплави, походи. А торік очолив мотопробіг “Україна – це Європа” до Вільнюса. Подолавши три тисячі кілометрів, байкери таки дісталися Європейського Союзу, де їх уважили політики і вкотре дали надію, що підтримують прагнення України вступити до однієї з найбільших світових спільнот. Має коштовний годинник “Cuervo Y Sabrinos”, який замовляють кубинці у швейцарців. “Але це не головне, - розповідав журналістові у телепрограмі Раупов. – Коли у парламенті хизуються тим, це не наш стиль”. Стиль “УДАРу” сьогодні – це підтримка на президентських виборах-2014 не свого лідера Віталія Кличка, а Петра Порошенка. Для Раупова у зв’язку з цим постала проблема – вберегти команду у Житомирській області, яка не у повному обсязі залучена до виборчої кампанії. Як відомо, на Житомирщині штаб Порошенка очолює інший народний депутат Геннадій Зубко, який максимально долучив до роботи саме своїх людей. Такий стан справ, м’яко кажучи, не дуже задовольняє рядових ударівців. І хоч з ними особисто зустрічався лідер партії Кличко 11 квітня, аби вгамувати пристрасті, реально ніхто не береться сказати, як “УДАР” триматиме удар перед майбутніми випробуваннями.

Голова Радомишльської райдержадміністрації Петро Сергієнко – спокійна людина, яка не фігурувала у скандалах. Вчитель історії, будучи членом ВО “Свобода”, очолив район, де знаходиться унікальний культурний центр – замок “Радомисль”. Петро Миколайович народився 1964 року у с. Леніне Радомишльського району, закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка. Обирався депутатом Радомишльської районної ради 5 скликання 2006-2011 років. Сергієнко міг би бути ледь не районним лицарем, захищаючи честь рідного краю. Приблизно так він і трактує бійку зі своїм підлеглим, яка мала місце 11 червня 2014 року. Підлеглий Ростислав Складановський очолює районне управління освіти. Складановському, який був членом Партії регіонів, неодноразово натякали написати заяву про звільнення, але він пручався. З’ясовували стосунки під час тієї зустрічі гаряче і голосно у кабінеті керівника району. Що там сталоя – ніхто не бачив. Але після цього Складановський викликав “швидку” і поскаржився на біль у грудях через побиття. Петро Сергієнко, у свою чергу, також звернувся у міліцію із заявою про напад. Правоохоронці кажуть, що з’ясовують обставини сутички. Сергієнко стверджує, що це була провокація, а Складановський жаліється, що нещодавно його прооперували, тому битися не міг. Слідство триває, а чутки довкола інциденту у районній адміністрації розростаються.