Трагікомедія Г. Горіна і сьогодення. 
Ефеський храм богині Артеміди, який грецькі зодчі зводили більше століття був спалений в одну ніч базарним торговцем Геростратом. Мотив цього злочину до болю цинічний – бажання нікчемної особи прославити себе, зробити відомим своє ім’я…
Перегляд вистави, яка високопрофесійно відтворила події 356 року до н. е. і вже другий рік іде в Житомирському обласному музично-драматичному театрі, породила відчуття болю за людську безпорадність. Безпорадність перед наглістю та марнославством, нікчемністю та авантюризмом, політичними технологіями та маніпулюванням.
Наша пересічна байдужість, викликана зневірою породить нових сучасних геростратів, і вони, після всіх своїх злодіянь, будуть претендувати на Олімп, на місце поряд з богами. На жаль «волю богів завжди зможе змінити людське нахабство».
Таке враження, що сучасні українські керманичі вибрали для себе роль древнього Герострата. Їм байдуже, хто і як творив, розвивав, вдосконалював українську державу. Скільки років і людських доль покладено на алтар цієї багатостраждальної землі. Вони не задумуються над мораллю, бо вчинки їхні суцільно аморальні; над майбутнім, бо рухає ними виключно одномиттєва похоть. Вони не планують жити і вмирати на цій землі, бо їхні діти навчаються в закордонних школах і вдосконалюються в чужих мовах?
Морозно ставало в театрі не від недостатнього тепла, а від усвідомлення того, як мало, майже не помітно змінилися люди за тисячі років...
Кипить майдан.
Об’єднані одним відчуттям, однією образою, одним бажанням справедливості тисячі людей вимагають дій влади і справедливого суду над злочинцем.
А далі все простіше простого. Дзвін монети і ненаситна жадібність тюремного наглядача змінюють ситуацію в місті. За кошти злочинця ллється вино, гуляють повії і п’янички, задля збагачення торгашів друкуються і розповсюджуються авторські описи його цинічних злодіянь.
Повелителі пристосовуються до ситуації. Повелителів не зупиняє ніщо. Як відступна перед жерцями спаленого храму - вводяться нові податки, справедливий суддя, що діє за законом, - стає простим тюремним наглядачем, повелитель сам вбиває головного свідка, а повелителька лягає в ліжко злочинця, змагаючись з ним в марнославстві.
Знову вирує майдан, але вимоги його вже кардинально інші.
Від ганьби до осанни – один крок – крок маніпуляцій і технологій.
Як в калейдоскопі – царі і владики, партійні вожді і народні лідери, дитячі очі і затиснені в маленьких долонях житні колоски, тисячні колони жовтенят, комсомольців, комуністів, воїни, що лягають на амбразури, юні афганці, чорнобиль під першотравневі демонстрації, зчорнілі від роботи і загроз шахтарі, покручені руки і долі селян, освічені жінки з «кравчучками», Гія Гонгадзе...
Майдан 2004 року...
І знову калейдоскоп – відеокліпи і білборди, парламентські дудки і повітряні кульки, листи і листівки, люстрації і вибори. «Ангельські» звернення до народу і рейдерські атаки на підприємства, суди, ради, міліцейські погроми в мирних помешканнях, нереагування на звернення громадян, знецінення гривні, знецінення совісті, знецінення життя.
Це вже не 356 рік до нашої ери. Це – сьогодення.
Міф про Герострата вже другий рік поспіль дивляться в нашому театрі глядачі різного віку. Дивляться не тому, що Герострат – великий, а тому, що в його ролі впізнають діяння і наміри нинішніх марнославних базарних торговців, які нашою волею стали відомими. Наших правителів. Глядач в образі Герострата бачить як нікчеми і безлиці, творячи злодіяння, претендують на місце поряд з богами. І звинувачувати їх – нерозумно.Винні – ми.
