В Чорнобиль Михайло Васильович Глушак потрапив прямо з чергування. 9 травня заступив у свій ІV-й караул СДПЧ-1 м. Житомира, де на той час працював водієм пожежного автомобіля. Приблизно о третій годині дня, коли вони щойно ліквідували пожежу у Житомирському районі, по радіостанції надійшов запит про повернення до частини. Надійшло розпорядження від начальника пожежної охорони області Бориса Чумака всьому караулу залишити чергування. Їх чекали о 20.00 у відділі пожежної охорони на Мальованці для формування зведеного Житомирського загону для направлення на ліквідацію аварії на ЧАЕС. Михайло Глушак довго не роздумував – взяв їжі на добу, мило, рушник, бушлат, а жінці залишив записку. На ранок загін із 289 чоловік на пожежних автомобілях вже був в Іванкові. Там розташовувався загін, який був начебто поза зоною досяжності радіоактивного випромінювання. 2 доби Михайло разом з іншими товаришами проходили навчання по роботі з автонасосами. Адже їм було поставлено задачу – разом із донецькими шахтарями зробити подушку із бетону під реактор.«Через 2 навчальні дні – у Чорнобиль. На допомогу Київському та Білоцерківському загонам, які безпосередньо працювали на атомній станції. Я разом з двома техніками станції прокладав рукавні магістралі для подачі води для бетонування подушки, - згадує Михайло Васильович. - …Жили ми у гуртожитку в Чорнобилі 10 днів, з 10 по 22 травня. На території – 3 рентгена, крок в сторону – 15-20 рентген. У кімнатах гуртожитку – ніби всі раптово кудись зникли, як у фантастичних фільмах – залишені як-небудь підручники, приладдя для креслення, якісь речі… Залишені на вулицях машини мали настільки великий фон, що їх відправляли в могильники».На самій станції Михайло пропрацював 22 години. У жару, від якої божеволієш, радіоактивний пил піднімається стовпом. Михайло згадував як молоді солдати просто на станції їли з котелків. Здавалося, що неозброєним оком було видно, як радіація осідає в їжу. Що з ними трапилось? Адже захисту – ніякого: марлева пов’язка та одяг «х/б».Постійне опромінення, беззахисність перед радіацією. Невідомість – постійний супутник людей, страх не вернутися назад при кожному сигналу «тривога»… …Місяць після повернення додому з Чорнобильської АЕС Михайла щоночі мучив один і той самий сон: навколо неймовірно гарна природа, посеред неї – ще «живе» велике місто. На балконах сушиться випрана білизна, відкриті вікна, припарковані будь-де авто, але навколо – пустка, люди – лише у формі, без будь-яких знаків відмінності. Це – війна з радіацією. «Неправда, коли розказують, ніби радіація немає смаку. Вона має металевий присмак: тоді я і спробував її на смак».Скільки тоді насправді отримав рентген старший прапорщик Глушак невідомо. Йому поставили 30, хоча тоді всім, по негласній вказівці, записували не більше 25. «Перші три місяці мені було дуже погано, відчував постійну слабкість. Не міг чергувати добу, не міг піднятися. А потім пішли різні болячки. У поліклініці лікарі не знали що з нами робити – рекомендували пити червоне вино та їсти більше червоних тілець. – ділиться спогадами Михайло. – Дуже багато лікувався, і в санаторіях теж. Але хвороби, що стали вже хронічними, так і лишились: серцево-судинні захворювання, варикоз, гіпертонія».«Жінка при зустрічі кинулася на шию і чи не зі сльозами на очах питала чому не телефонував, чому не писав, переживала дуже. Ну як їй було пояснити? Про радіацію не казав нічого: все нормально, все добре… і все. …А 19 серпня 1986 року у мене народився син Олександр. Я завжди радів, що діти мої були «спроектовані» до вибуху…»Однак, не все склалося як гадалося у Михайловому житті. Через 5 років після Чорнобильської катастрофи померла від онкозахворювання єдина кохана дружина, залишивши чоловікові трьох дітей. Немало тяжких годин пережив сам Михайло. З інтервалом у рік пішли з життя його батьки, залишивши сина без будь-якої підтримки. Але до честі вогнеборця слід зазначити, що він всіх трьох поставив на ноги. Хоча у ті часи було дуже важко, але чорнобильські пільги виручили, зміг утримувати сім’ю.Михайло Глушак вже два роки, як на пенсії. Докучають постійні «болячки», але в знаки дається «пожежна загартованість». Він завжди хотів, щоб сини стали на його професійну стежину, та, певно, не судилося. Можливо онук зрозуміє діда? Хтозна... ТУ МНС України у Житомирській області