«Коли я стану дорослою, я матиму домівку, родину та дітей. Я буду щасливою…».
Це мрія дванадцятирічної дівчинки, яка в дитинстві не знала батьківської любові. Біологічну маму позбавили прав батьківства, а її, 12- річну дитину, взяла на виховання прийомна сім’я…
Сьогодні Дані – 25 років. Вона – любляча мама і дружина. Про свою історію каже так:
«Дитинство моє було нещасливим. І все ж одного разу мені посміхнулася доля…».
Яскравих дитячих спогадів Дана не має.
«Мама весь час пила з чоловіками. Ми з братом - голодні. Маленькою збиралапляшки, продавала малину….Пам’ятаю, як горівнаш будинок… У напівзгорілій хатинібез газу тасвітла продовжували жити, вікна завісили... Так і жили.Влітку їсти готували на кострі. Взимку мерзли та були голодні, бо мама напивалася і піч не топила.Мені ж було тільки шість років…Після пожежі мама «не просихала взагалі»: зранку випила, до обіду спала,і так знову…».
Дана пам’ятає день, коли приїхали люди з поліцією, її забрали та відвезли до притулку. До цього - тисячі прохань до матері «одуматися» та попереджень від соцпрацівників.
«Тоді для мене це була трагедія, хоча я усвідомлювала неправильну поведінку мами..."
Де старший брат був у цей період, Дана не знала: він шукав прихисток деінде.
Одягли та нагодували - так дівчина відгукується про життя в притулку, де пробула пів року. Потім – прийомна сім’я. Першу зустріч з новими батьками теж пам’ятає.
«Прийомні батьки сказали, що коли побачили мої очі - все зрозуміли. Я познайомилася із сестрою, на рік старшою від мене…»
Сьогодні Дана розуміє: те, що вона не потрапила до інтернату, відіграло важливу роль в її житті. Сім’я дала розуміння, як має рости її дитина та якими мають бути відносини в родині. А ще – з власного досвіду знає, як робити не потрібно…
Після закінчення школи вступила до Бердичівського педагогічного коледжу, на соціального педагога. Вчилася на державному замовленні, безоплатно проживала в гуртожитку – мала пільги від держави. Вже тоді дівчина задумувалася, яким буде її життя після закінчення закладу. Страх залишитися на вулиці не полишав її. «Я отримувала стипендію, соцвиплати від держави. Відкладала кошти щомісяця, аби після навчання було на що винайняти десь житло, знайти роботу ….», - згадує.
На останньому курсі в соцмережах познайомилася з Дмитром. На день народження дівчини він приїхав з квітами. Їй - 18, Дмитру – 22. Взимку він познайомив її з батьками.
Один телефонний дзвінок став ключовою подією в житті дівчини.
«Мені подзвонили зі служби у справах дітей, сказали, що я отримаю житло. Тоді я вже була вагітною… Міський голова вручив ключі від квартири… Коли я їх тримала в руках, не могла повірити…». Дана каже, цей день запам’ятала на все життя – 21 березня 2018 року.
Навіть тепер, коли вона четвертий рік проживає у своїй оселі разом з Дмитром та донечкою, їй інколи не віриться у казку, де затишок та любов - те, чого так бракувало в дитинстві…
Біологічна мама Дани проживає за 100 км від Житомира. Увесь цей час життям дітей не цікавилася, щоправда, два дзвінки від неї Дана таки пам’ятає…
«Якось приїхала, казала, що не п’є… Вибачалася? Ні, плакала… Ми з братом довго розмовляли з нею, познайомили з онуками». Дана тішиться: брат теж створив свою сім’ю. Та не можуть вони знайти в собі сили пробачити… «Мама ж могла тоді все змінити… Вдячна їй тільки за те, що народила і дала гарне ім’я…»
Сьогодні Дана – усміхнена та щаслива. Доля їй все ж посміхнулася:
«Мати сім’ю та свій куточок, куди можна повернутися, знати, що завтра все це не зникне, - справді щастя…»
Те, про що мріяла дванадцятирічна дівчинка, здійснилося. Не вистачає одного - теплих спогадів про дитинство... І жодного фото, де вона маленька…
Джерело: сайт Житомирської міської ради
Читайте також: В зоні проведення ООС загинув 30-річний військовий з Житомирщини
Читайте також: У Житомирській області перші випадки небезпечного штаму «Delta», одна хвора померла