А ми продовжуємо розповідати про дитячий садочок №32 у Житомирі, який вже невдовзі відкриє своє двері для дошкільнят.
Нагадуємо, що кореспонденту нашого сайту 0412.ua вдалося поспілкуватися з директором садочку Оленою Бурою і дізнатися про те, на якому ж етапі роботи нині, в якому напрямку планують розвивати заклад та в чому ж його «родзинка».
Першу частину інтерв’ю читайте тут.
— А як ситуація з робочими кадрами? Чи великий нині колектив у Вашому ДНЗ?
— Ми поки працюємо вузьким, маленьким колективом. Спершу здійснюємо, так би мовити, таке перше облаштування — наш заклад після ремонтних робіт, варто й облагородити територію довкола, а не лише всередині. Зрозуміло ж, що неможливо за дуже короткий час зробити все, наприклад, озеленити швидко територію. Для цього в мене працюють дуже старанні, сумлінні, працьовиті дівчата, які облаштовують територію нашого ДНЗ надворі. Роблять все так, як воно має бути. Мені з ними дуже пощастило. Саме їх руками цей садочок вимитий, вичищений.
Щодо педагогічного колективу, то й у цьому напрямку, звісно ж, ведеться робота. Саме підбираю персонал. Але ще необхідно знати дату відкриття, аби вже була конкретика. Будемо вже тоді набирати остаточний штат. Є в мене претенденти, постійно проводжу співбесіди з майбутніми кадрами.
Втім, вже на цьому етапі дійшла до висновку, що є дефіцит з кадрами. Хотілося б, щоб бажаючих працювати було значно більше, щоб було більше претендентів, серед яких можна обрати найкращих. Це я зараз про охочих працювати педагогами в дошкільній освіті.
Якщо говорити про технічні кадри, то в нас у Житомирі не така вже й хороша ситуація з роботами. Наприклад, технічний персонал значно легше набрати, аніж педагогічний колектив. Принаймні, особисто я зіштовхнулася з такою проблемою. Хотілося б, щоб професія педагога була престижнішою. Зокрема, й в дошкільній освіті. Та й заробітні плати у нас які — не забуваймо. Іноді бачиш, як в молодих людей сяють, «горять» очі на співбесіді, а тільки вони почують про заробітну плату, то цей погляд одразу тускніє. Одразу розумієш, що людина дещо розчарована. Але ми й так розуміємо, що чимало в чому наша галузь саме й тримається на ентузіастах, на амбітних людях, які вірять у свою справу всім серцем, не отримуючи при цьому зарплат у «космічних» сумах. І прикро, що так складається.
— З якими ще проблемами довелося зіштовхнутися?
— Особисто для мене це був виклик. Отримавши «кредит довіри» від Департаменту освіти, заручившись їхньою підтримкою мені необхідно було вникати в усі процеси будівництва, трішки опановувати й різні професії. Це була кропітка праця.
Дивлячись вже зараз на наявний результат я задоволена! Воно того варте. Одна річ, коли в тебе чималий колектив і можеш роздати купу доручень, розвантажити себе, аби приділити більшу увагу якимось конкретним процесам. А в мене ж зовсім інша ситуація. Потрібно було братися за все й одразу (ред. посміхається). В таких умовах і працювала. Це був вихід із зони комфорту. Ще й який. Але за цей рік я багато чому навчилася. Пишаюся цим результатом, який вже є!
Але не збираюся зупинятися на досягнутому! Буду тільки розвиватися далі, тільки рухатися вперед. Вже на сьогоднішньому етапі в мене зовсім інші задачі. Наприклад, тепер потрібно здійснити облаштування не лише матеріально-технічної бази та створити комфортні, гідні умови праці. Це, безперечно, важливо. А тепер я ще й хочу вибудувати освітній процес таким чином, щоб освітня діяльність була на найвищому рівні і відповідала прекрасному, сучасному зовнішньому вигляду нашого садочку. Адже важлива і форма, і зміст, як то кажуть. Все має бути на найкращому рівні — і гарний фасад ДНЗ, і хороший освітній процес! Це мій новий виклик.
Можна набрати гарних, фаховий людей-професіоналів, але потрібно їх ще й згуртувати, зробити одним колективом, одним механізмом, однією маленькою родиною — ось що важливо! Колектив має бути ще й дружнім, згуртованим. Це також важливо, як і професіоналізм співробітників.
Отож, мій наступний виклик тримається на трьох китах, скажімо.
- По-перше, згуртувати дитячий колектив. Вкрай необхідна налагоджена робота з дітками, контакт з ними.
- По-друге, працювати постійно з колективом, про що я вже говорила.
- По-третє, не забуваймо й про роботу з батьками. Вона теж дуже необхідна.
Всі ці три кити варто розглядати, всі аспекти врахувати. Роботу потрібно вести водночас у кожному з вищезгаданих напрямків. Отже, хочу, щоб заклад, починаючи від облаштування, завершуючи освітньою діяльністю, був класним, новітнім. Для мене він вже найкращий, адже в нього вкладено душу, чимало зусиль.