У столиці свято Дня Незалежності України відбулося гучно та масштабно. Святкування розпочалося військовим парадом у центрі Києва. Разом із іншими підрозділами головною вулицею столиці крокувала жіноча «коробка» військовослцжбовиць ЗСУ. Також після завершення офіційних подій Хрещатиком пройшов Марш захисників України, у якому взяли участь родини загиблих та військовополонених, учасники бойових дій та волонтери.
Приємно, що в такому масштабному святкуванні взяла участь і наша землячка з Житомирщини, уродженка Ружина Марина Дяків, яка навчається у Військовому інституті Київського національного університету ім. Т.Шевченка за спеціальністю «військова журналістика».
– Весною, коли стало відомо, що до 30-ї річниці Незалежності України готуватимуть Парад, серед дівчат виявилося багато охочих узяти у ньому участь. Тому на стройовій підготовці кожна старалася викластися наповну, бо, як не як, але найголовніше у проходженні по Хрещатику – це вміння ходити, – розповідає дівчина. – Відбирали нас за бажанням, а вже потім за зростом і навичками. Я потрапила до п’ятої шеренги із зростом 173 см, хоча, звісно, з них точно 2 см займала підошва берців. Тренування почалися в кінці травня. У той час, коли було завершення сесії і початок практики, до якої особовий склад парадного розрахунку не залучався. У нас був власний розпорядок дня: підйом, сніданок, 3-4 години тренувань зранку і 1-2 години увечері. Було неймовірно важко, але кожна віддавала себе повністю, а хто ледачкував, здавався, той виходив з «коробки». У такому ритмі пройшло 2 місяці.
«Раз, раз, раз, два, три» досі лунають в голові, віддають удари великого барабана на плацу. Маленький барабан, темп – 120 ударів. І знову починаєш рух з лівої ноги, тримаєш рівняння. Відмашка рук – не забуваємо, тримати рівняння, підборіддя вище! А потім мені дали вибір: ходити далі в «коробці» або працювати за своєю спеціальністю – бути журналісткою. Мій вибір був очевидний, адже набратися такого досвіду на першому курсі, зарекомендувати себе серед офіцерів і представників преси було моєю мрією. І ще це щоденна праця з людьми. Фото, відео, статті. Я навіть випускала власну програму на ютуб-каналі мого інституту. Я надзвичайно щаслива, що 24 серня, у найвизнайчніший день нашої країни мені випала честь закарбувати ці моменти в історії!
Для Марини це був найкращий і найважчий досвід. Дівчина каже, що Парад – це бути частинкою чогось надзвичайно важливого для рідної країни. Це не просто проходження головною вулицею столиці, це можливість бути найкращим для своєї держави!
Тож нехай і надалі всі мрії Марини здійснюються, а всі поставлені цілі стають реальністю!
Наталія Ступак, «Ружинська земля»