За п’ять років військовий медик Оксана з «тридцятки» врятувала життя не одному десятку поранених бійців

«Спілкуючись із колишніми воїнами в цивільній лікарні, я багато почула про боротьбу із окупантами. Незважаючи на різність і суб’єктивність сприйняття реалій війни, всі ці розповіді АТОвців об’єднував високий рівень патріотизму і гордість за свої дії. Поступово й мені дуже захотілось побувати «на нулях», щоб зробити свій маленький внесок в загальну перемогу», — пригадує старший сержант Оксана.

«Звісно ж, спочатку було не по собі. На щастя, поранень тоді було мало. Але із кожним почутим обстрілом, ми – військові медики, не чекаючи на команду вже готувалися зустрічати «трьохсотих». Саме неподалік Гранітного я вперше пережила ворожій артобстріл із РСЗВ «Град». Після того жахливого дня я вже нічого не боюся», — розповідає медик.

«Нині я перебуваю вже у п’ятій ротації на Сході України. Із кожним ворожим обстрілом, автоматично кладу біля себе медичну сумку та дізнаюся про місцезнаходження водія медевакуатора. Після прибуття ж нашого механізованого батальйону до нових бойових позицій, ми вивчаємо місцевість та визначаємось із маршрутами та порядком евакуації. Ми враховуємо все: від захисних властивостей рельєфу місцевості до стану доріг під час можливої негоди», — говорить Оксана.

«Коли приймаю поранених, то зосереджуюся лише на алгоритмі своїх дій. Обстріли противника, проливний дощ чи холод — відходять на другий план. У дану мить для мене головним є лише життя воїна і те, щоб він здоровим повернувся додому. Тільки коли постраждалий військовослужбовець прибуває до мобільного госпіталю, я трошки заспокоююсь і відчуваю гордість за свою роботу. Саме заради цих моментів служби вже можна витримати всі воєнні труднощі», — зауважує старший сержант Оксана.