Що писав Косач своїй тещі з Новограда-Волинського

13:52, 4 лютого 2022 р.

ІСТОРІЯ

Культура

Надійне джерело

У відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України зберігаються оригінали 19 листів Петра Косача до Єлизавети Драгоманової. Серед них – один, написаний у Новограді-Волинському.

Як розповідала Олена Пчілка, її мати була звичайною хуторянською панною, читати навчив її дяк, але написати могла лише своє прізвище і ні слова більше. Тому листи до дітей та онуків просила писати когось зі свого близького оточення, а під листом ставила свій підпис. Часом їй допомагала гадяцька вчителька Антоніна Макарова.

Петро Антонович ставився до Єлизавети Іванівни уважно і шанобливо. Вона була не тільки його тещею, а й кумою, оскільки хрестила його доньку Ларису (Лесю Українку). У листах називав її «милой Маменькой», бажав «всего лучшего», «щастя и здоров’я». В кінці підписувався: «любящий Вас сын П. Косач».

Лист, написаний у Новограді-Волинському, датується 28 червня 1874 роком. В цей час у Косачів гостював Михайло Драгоманов – старший син Єлизавети Іванівни – з дружиною Людмилою і донькою Лідією. На момент їхнього приїзду Косачі проживали на вул. Завадських у домі Завадських, біля якого був великий старий сад.

З листа Петра Косача:

«Миша приехал к нам вот уже несколько дней и мы собирались писать к Вам, милая Маменька!

Колония наших приезжих живет хорошо, мы тоже не дурно. Саша от Ковалевских возвратилась. Дети здоровы и Вас цілуют. Лося все привозимое считает от бабушки. За башмаки Вам очень благодарны, только Лосины немножко узки. Часы Миша привез хорошие. Сад мы не сдавали, чтобы не иметь стеснения, но фрукты продадим, т[ак] к[ак] их много.

Из дел по воинскому присутствию я вижу, что многим людям утеряные рекрутские квитанции заменяют новыми и следовательно, если бы Вы каким-нибудь путем узнали, когда и за каким № выдана была Вам квитанция, то можно бы было до 1 октяб[ря] выхлопотать новую и продать ее. Поэтому я написал Ив[ану] Як[овлевичу] Рудченке и просил его написать брату Афанасию в Полтаву, чтобы тот навел Вам справку в Палате казенной. Вы, Элизавета Ивановна, не поленитесь и поговорите о том же с отцом Рудченки. Может быть он и Меркулов могли бы Вам навести справку в Гадяче; а уже хлопоты по получении новой я взял бы на себя. Только позаботьтесь обо всем этом до августа. В августе я буду в Киеве и оттуда могу сьездить и в Полтаву.

За наливку Вам очень благодарны. Мы ее немного подсолим и будете чудесная. Если купите плахту не одному Мише, но и мне, то очень много обяжете.

Оля и дети Вас целуют. Они совершенно здоровы. Сашку мой привет и желание веселья! Всего Вам хорошего. Ваш П. Косач».

У листі згадується ім’я «Лося». Саме так в дитинстві називали Лесю Українку. Пізніше вона попросила, щоб рідні називали її Лесею. І лише Єлизавета Іванівна довше за всіх за звичкою називала дівчинку по-старому.

Лист передруковано з книги "Спадщина: Літературне джерелознавство, текстологія / Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. - Київ: К. І. С., 2020. - Т. XV. - 576 с."

Джерело: Новоград-Волинський

літературно-меморіальний музей Лесі Українки