Кожний кар’єр, що розташований поблизу Малина має свою неповторність, оригінальність і навіть таємничість. З часом вся його історія обростає легендами, проте зберігає свою дивовижність. Не став винятком у цьому і Малинський гранітний кар’єр УПТК Київського обласного облавтодору, що розташовувався за 0,5 км від с. Городище (з 1974 року цей населений пункт включений у межі міста Малин) та за 2 км на північний схід від с. Українка. Неподалік кар’єру, близько 300 м, пролягає залізнична магістраль Київ-Ковель.
Рельєф ділянки кар’єру доволі рівномірний, маючи поверхневі позначки від 132 до 137 м над рівнем моря. Власне кар’єр знаходився у низинній частині лівого берега р.Ірші, в зв’язку з цим частина кар’єрної зони осінньо-весняний період частково піддавалася затопленню.
Власне розроблятися кар’єр почав із Городищ енської ділянки у 1970 році. З геологічного боку родовище, на якому розташований кар’єр, складається з породи докембрійської ери, продукти їх руйнування та осадових утворень палеогенного і четвертинного періодів. Кристалічні породи докембрію представлені гранітом сірого, зеленувато-сірого і сірувато-рожевого кольорів, середньої та великої зернистості. При цьому гранітне родовище є подібним за своєю структурою та мінералогічним складом. У товщі гранітів виокремлюється три зони: свіжі граніти, граніти, що зачеплені вивітрюванням та вивітрені граніти. Перехід між цими зонами поступовий. Потужність вивітрених гранітів коливається від 0,25 до 3,9 м.
Корисною копалиною на родовищі, де був утворений Малинський кар’єр УТПК Київського облавтодору є граніти, що зачеплені вивітрюванням, потужність яких складала 0,25-3,5 м, та свіжі граніті. До розкривних робіт на родовищі відносили рихлі осадові породи четвертинного періоду та палеогенного віку, дерева, гідрослюдисто - каолінові породи, а також вивітрені граніти (потужність яких становила від 0,5 до 6, 1 м). Уцілому ж, потужність розкривних порід у межах кар’єру коливається від 2,8 до 16,8 м.
Гідрогеологічні умови родовища є доволі складними, що обумовлені насамперед наближеністю до нього річки Ірша. В межах ділянки є два водоносні горизонти. Граніти відрізняються незначною водомісткістю та низькими фільтраційними властивостями. Водоносні горизонти гідравлічно пов’язані, мають спільний режим і умови живлення, а також єдиним водоносним комплексом. Живлення водоносних горизонтів змішане та здійснюється за рахунок інфільтрації атмосферних опадів, а також підживлення з боку водорозділу в одами р.Ірші.
Водомісткими породами першого водоносного горизонту є піски та дерева. Його потужність змінюється від 0,5 – 5, 8 м до 10-15 м. До початку здійснення гірничих робіт підземні води знаходилися на глибинах 0,6 – 2,2 м при абсолютній позначці статичного рівня 133,2 – 135,2 м, при цьому коефіцієнт фільтрації рихлих порід складав 0,27 – 0,35 м/доба. Нижній водоносний горизонт приурочений до тріщинуватої зони кристалічних порід. Він розповсюджений скрізь потужністю від 0,8 до 35,2 м, середнє значення коефіцієнта фільтрації становить 0,53 м/доба. Фактичні водні надходження в кар’єр складали 30-60 м3/год.
Розробка кар’єру здійснювалася за технічним робочим проектом, який був складений комплексною геологічною експедицією «Укргеологбуд» Міністерства будівництва Української РСР в 1977 році. На розробку корисної копалини видавався гірничий відвід площею 19,1 гектари, а саме під кар’єр та промисловий майданчик, Житомирським обласним виконавчим комітетом на землях колгоспу «Україна с.Українка. Власне Малинський кар’єр закладався із східної частини родовища, де потужність розкривних порід була мінімальною, що у свою чергу відповідно зменшувало витрати для такого типу робіт.
Відпрацьовані рихлі породи розкриття завантажувалися і транспортувалися за допомогою екскаваторів Э-2503 та Э-5124 та автосамоскидів КрАЗ-2565 і БелАЗ. Розробка кристалічних порід здійснювалася за допомогою бурильно-вибухових робіт методом підземного розташування зарядів. Свердловина бурилася станками СБУ- 100Г (діаметр свердловини 105 мм) та СБУ – 125. Завантаження гірничої маси здійснювалося екскаватором Э-2503 та автомобільними самоскидами. Розкривні породи використовувалися для спорудження дамб, а також відправлення у відвали.
Незважаючи на нетривалість експлуатації Малинського кар’єру, в 1993 році постало питання недоцільності подальшого видобутку кристалічної породи. Основними причинами закриття кар’єру були несприятливі гірничо-геологічні умови, складності здійснення гірничих та бурильно-вибухових робіт, з причини обмеженості, обумовленої положенням кар’єру між річкою Ірша та залізницею. До того ж, додавалися проблеми із негативними екологічними наслідками для частини житлового сектора Малина, який знаходиться поруч із гранітним кар’єром. У зв’язку з цим було розроблено проект «мокрої» консервації розробленого простору із заповненням його підземними та атмосферними водами до прогнозованого рівня.
На момент припинення гірничих робіт у кар’єрі, визначалися наступні показники:
- збалансовані запаси Городищенської ділянки Малинського родовища становили 5245, 4 тис. м3;
- промислові запаси складали 4746, 0 тис. м3;
- вилучені запаси – 1570, 7 тис. м3;
- залишкові запаси на 1 січня 1994 р., які підлягали консервації становили 3647, тис. м3;
- розміри (по верхній лінії виробітку) – довжина до 520 м, ширина від 260 до 360 м;
- досягнута продуктивність по кар’єру з видобутку гірничої маси становила 100 тис. м3/рік, з розкриття – 80 тис. м3/рік;
- параметри системи розробки – борти сформовані двома виступами: розкриттям (висота коливалася від 4 до 10 м) та видобутком (від 10 до 16 м), робочий горизонт складав +116 м;
- глибина розробки простору – 20 м.
Після завершення гірничих робіт усе обладнання було вивезене з кар’єру, також було демонтоване обладнання, водовідводу, ліній електропередач, освітлення та інше. У зв’язку із зупинкою і демонтажем водовідливу, розпочався процес відновлення рівня підземних вод та заповнення кар’єра водою. На 1996 рік кар’єр практично був заповнений водою до відмітки рівня води близької до початку розробки родовища. На промисловому майданчику кар’єра було розташовано комплекс будівель і споруд з обслуговування кар’єру, автотранспортний цех, дробильно-сортувальний комплекс, склади різного призначення та ряд допоміжних споруд. До найбільших будівель заводу належали:
дробильна установка, будівля адміністративного корпусу, приміщення контрольно-пропускного пункту – прохідна, їдальня, вагова, електропідстанція і будівля майстерень, бензоколонка, склад матеріалів, вагони-гуртожитки.
Зокрема, дробарний цех був оснащений дрбарками СМД-109, грохотом та конвеєрами – транспортерами КМ.
Загалом, запаси родовища кваліфікувалися за трьома категоріями:
- категорія А – запаси, що були розміщені по мережі 100х100 м становили 1251, 9 тис. м3;
- категорія В – запаси, що були розміщені по мережі 200х200 м становили 1174, 5 тис. м3;
- категорія С – запаси що розміщені по мережі 200х400 м становили 2819, 0 тис. м3. Загалом ці запаси дорівнювали 5245, 4 тис. м3. Промислові запаси визначалися, з урахуванням втрат корисної копалини, в обсязі 4746, 0 тис. м3. При цьому, за період з моменту вступу кар’єра в експлуатацію і до факту припинення гірничих робіт було видобуто 1570, 7 тис. м3. Залишкові запаси кар’єру за станом на 1 січня 1994 року становили 3674, 7 тис. м3.