Командир відділення Олександр уперше побіг до військкомату ще задовго до оголошення мобілізації. І що цікаво, був там далеко не один, довелось ставати у чергу з таких же небайдужих.
— Жив собі спокійним життям, торгував овочами-фруктами, аж тут Майдан, Крим… А я ж строкову в Сімферополі служив, знаю його як свої п’ять пальців. Тож щойно почалась операція з окупації півострова, почав пропонувати свою допомогу. Перед військкоматом тоді було багато таких же добровольців. Але тоді жагу відвойовувати українські території не оцінили. Почув не надто обнадійливе: «ми вам передзвонимо», та й повернувся додому. З початком АТО знову прибіг до військкомату, та замість повістки отримав у відповідь — «чекайте…». Чекав-чекав і знову пішов за повісткою.
Ось так із другої хвилі мобілізації й розпочалась війна Олександра за українські землі. Каже: займається тим, чим і всі нормальні чоловіки останні вісім років — захистом Батьківщини.