Лариса Петрівна Косач була жінкою тихої і скромної вдачі. При цьому мала добре почуття гумору і вміла словом поставити людину на місце. В Новоград-Волинському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки підібрали декілька розповідей її сучасників про те, як вона висловлювалась в різних ситуаціях.
Оксана Стешенко:
"У мене дуже довго переховувалася писанка, яку Леся подарувала моїй дочці. На ній було намальовано ніжні лілеї. Мені завжди здавалося, що ці лілеї - прообраз самого автора. Про це я якось сказала і самій Лесі:
- Лесю, а ви на писанці написали свій автопортрет!
- Ну, Оксано, це вже занадто великий мені комплімент, - засміялася у відповідь Леся, - яка з мене лілея, хіба що так само швидко зав'яну...
Богдан Комаров про реакцію Лесі на її спільне фото з Маргаритою Комаровою (Одеса, 1889 рік): "Перша карта - Леся і Рита стоять біля тумбочки - виконано кепсько. Леся, одержавши її, сказала з властивим їй гумором: "Дві хохи".
Слово "хоха" означає міфічну істоту, якою лякають дітей. Хохою називають кумедно одягнену або запнуту жінку.
Остап Лисенко:
"Одного разу після літературного диспуту якийсь панок-віршомаз почав доводити, що лише та поезія вічна, яка "витає над нами і не забруднює свого вбрання в болоті буденного життя..."
Леся спалахнула, а потім скептичним поглядом зміряла з ніг до голови ноявленого адепта декадентської формули "мистецтва для мистецтва" і тихо сказала:
- А ви, пане, замовте ходулі та й витайте собі на здоров'яско над "болотом". Може, і не замочите свго вбраннячка...
Замовк панок, немов води в рот набрав".
Варвара Дмитрук:
"Не любила, коли говорили про її хворобу, а коли все ж запитували: «Чи болить нога?» – відповідала: «А я не слухаю. Хіба її переслухаєш?»
Євген Кротевич:
"Колись багата волинська поміщиця, графиня Колонно-Чосновська спитала її:
- Чому це ви, Ларисо Петрівно, вживаєте майже завжди мужицьку мову?
- А ось ви, графине, - всміхнувшись, відповіла Леся Українка, - не боїтесь вживати мужицький хліб, і цей хліб не отруює.
Іншого разу якийсь панок, що був дуже низенького росту (навіть значно нижчого за Лесю Українку) сказав їй:– Ви, значить, малороска? – Так, пане, мені теж іноді здається, що я менша за вас зростом. Але, очевидно, ми обоє помиляємось, - пожартувала Лариса Петрівна".
Агатангел Кримський:
"Якось поїхала вона в Берлін, де їй мали зробити операцію. Перед виїздом сказала вона мені:
-Думок, задумів, тем дуже у мене багато. Якщо мене там на столі заріжуть, то перед смертю я собі скажу так: Прийшов Прокіп - кипів окріп. Пішов Прокіп - кипів окріп". Українська література і без мене перебудеться".
Василь Королів-Старий:
"Того таки дня (була це моя остання зустріч з Лесею Українкою) за хвилинку підійшов до нас адвокат Максим Синицький.
- Ларисо Петрівно, чогось ви така сьогодні задумана?
- Та така вже моя професія - думати про себе, - відповіла Леся".
Джерело: Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки