Оце так "знавець" українських пісень!
Читаючи спогади Ольги Косач-Кривинюк про перебування Лесі Українки у Луцьку, працівники однойменного музею на малій Батьківщині видатної поетеси (ред. м. Новоград-Волинський) натрапили на один цікавий епізод.
Читайте також: Білий лелека: Символізм в українській культурі
На початку 1890-х років поетеса, як пише мемуаристка, "поновила знайомість" з Лебединським [ім'я не вказано]. Ким він тоді працював, слідчим чи якимсь іншим судовим урядовцем, вона забула. Знала, що в студентські роки він навчав Лесю і старшого брата Михайла класичним мовам.
Його молода дружина [ім'я не згадується] була "московкою". Мала непоганий голос, але співала переважно для домашнього вжитку. Якось між нею і Лесею Українкою виникла розмова на "філологічно-пісенну" тему.
"Пані Лебединська казала, що вона навчилася "для чоловіка" (українця) співати українських пісень, що вони їй дуже подобаються і що вона все чисто розуміє в них.
От, наприклад, в чудовій пісні: "Ой, зірву я з рожі квітку, та пущу на воду. Пливи, пливи, з рожі квітко, аж до мого роду", вона знає, що таке рожа (цим особливо пишалася пані), і все інше розуміє, тільки не знає, що таке "магарод" (до якого має плисти квітка).
В пісні ж: "Військо йде, короговки мають", вона розуміє чисто все до слова. Коли ж Леся попросила її перекласти початок цеї пісні, то вона дуже одважно і впевнено мовила: "Ну, что же?! Войско идет, коровушки мычат".