Дата 26-го квітня 1986 року назавжди ввійшла в історію України як символ національної трагедії. З тієї чорної квітневої ночі, коли сталася найстрашніша в історії людства техногенна та екологічна катастрофа, для нас розпочався новий відлік часу.
У день вшанування ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи Житомирський районний відділ міліції низько вклонився всім, хто 24 роки тому став на шляху некерованого атома, хто ціною власного життя та здоров’я врятував Україну та весь цивілізований світ від небаченого в історії екологічного лиха.29 квітня 1986 року працівники РВВС О.А. Біляк, В.П. Рябуш, В.Ф. Мироненко, О.О. Кучук, С.І. Яроповець, В.О. Довбиш, І.П. Литвак, В.І. Мосежний, А.В. Потапенко, О.П. Зірчик були направлені у розпорядження УВС області і надалі залучені до ліквідації аварії на ЧАЕС. Того ж самого дня вони у складі зведеного загону УВС області в кількості 250 співробітників, під керівництвом І.П. Литвиненка, прибули у місто Прип’ять Київської області для забезпечення охорони громадського порядку. До 4 травня того ж року вони брали участь в забезпеченні евакуації жителів села Чистогалівка Чорнобильського району до м. Іванків Київської області.Пізніше працівники Житомирського районного відділу міліції забезпечували супровід евакуйованих жителів із населених пунктів Народицького, Лугинського та Олевського районів, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, для розселення в селах Головенка, Лука, Василівка, Садки, Млинище, Вигода та інших населених пунктах Житомирського району.В ході пам’ятних заходів, проведених працівниками райвідділу, Володимир Довбиш та Олексій Кучук повідали особовому складу Житомирського райвідділу приголомшливі реалії ліквідації аварії, що їм довелося пережити. Володимир Довбиш згадує, як вони затримали злочинця, який на той час перебував у розшуку, за мародерство. А Олексія Кучука найбільше вразив випадок, який стався під час евакуації жителів одного із сіл зони обов’язкового відселення. Підійшовши до сліпого 90-річного дідуся, який в цей час сидів біля своєї хатинки був змушений повідомити йому про необхідність відселення. Почувши цю звістку, старенький почав ридати мов немовля. Адже страшна біда - радіація враз забрала у нього рідну землю, на якій він народився, виріс, прожив все життя та відвоював у німецьких окупантів. На жаль, такі історії були далеко непоодинокі.Тож вічна пам’ять всім, хто постраждав від чорнобильського «смерчу», хто віддав своє здоров’я і навіть життя заради нашого майбутнього.
Тетяна Палачова, Житомирський РВ УМВС України в Житомирській області