У Житомирі відбудеться творча зустріч з письменником Олегом Антонюком.
Ти повернешся знову туди, де з'явився на світ,
Бо у інших місцях не залишиться навіть і слід.
Бо не те там повітря, не ті там земля і вода,
Ти повернешся знову сюди, до старого гнізда.
Твої трелі досвітні – пекучі слова на вустах.
І проникливо кличе самицю сумний одинак,
Ніби скапують нотами сльози пташині ось ці,
Мов журливе кохання бринить у міжлисті густім.
Як співає цей птах, віддзеркалений в краплях роси!
Перехоплює подих від нього у сивих осик,
Розсипаючи срібло в долоні зрадливих вітрів,
Наче після зими він один на землі уцілів.
Вздовж тернових доріг вухо вловлює лагідний звук,
Мов тонку павутину заводить отруйний павук,
І напившись п'янкого напою його самоти,
Не вдається нікому від грішних думок утекти.
Хто ж виляскує там, між зелених гілок, розкажи,
Між можливим й незбутнім на цій ілюзорній межі,
Чий народжує дзьоб незрівнянні ритмічні дива,
Мов не пташка на гілці, а янгол небесний співа?
Тільки відповідь хитро відносить чимдуж вітерець,
І збиває з пуття, зводить нáчисто все нанівець.
Але знову лунають невпинно десь там, угорі,
Його ангельські виспіви о світанко́вій порі.
Поміж ра́нішніх зір та гілок промайне силует.
Хто співа, ніби з космосом він у цю мить тет-а-тет,
Хто душею тече, наче світла сльоза по щоці,
І своє відображення бачить в небесній ріці?
Не завжди́ наша доля – обставин сприятливий збіг,
Знов під ранок мороз і згори проривається сніг.
Коли прагнеш зробити абищо, аби уцілів,
Залишається тільки єдина надія – на спів.
За законами всесвіту з мандрів вертають не всі,
Тож з роками стихає співзвуччя близьких голосів,
Все тісніше кільцем огортає глуха німота́,
Відчайдушна самотність углиб суєти пророста.
Та всесильне духовне тяжіння до рідних земель,
До покинутих так необачно садів та осель,
І коли наковтаєшся пилу заморських доріг,
Знову тягне магнітом сюди, на знайомий поріг.
Тут коріння твоє і твій витік, начало начал,
Тут родинне гніздо – найрідніший у світі причал.
Тут, хто молить богів, щоб тебе оминала біда,
Охоронцем приставлений потай до твого гнізда.
Бо без пі́сні твоєї дзвінко́ї сумує наш край,
Розжени сивий смуток та голосно ще заспівай,
Вбережи усіх нас від олжі і сліпої вражди,
Я чекатиму... Тільки додому вертайся завжди́.