Важкі умови пандемії та ведення війни, внесли значні зміни в організацію праці, зокрема спонукаючи роботодавців переводити працівників на віддалені форми роботи, такі як: дистанційна та надомна.
Про це інформують на сайті Житомирської ОВА.
Згідно з положеннями статті 24 Кодексу законів про працю (КЗпП), в обох цих випадках необхідно укладати письмовий трудовий договір, який фіксує всі істотні умови праці.
Дистанційна робота – це форма праці, при якій працівник виконує завдання поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, використовуючи інформаційно-комунікаційні технології. Важливою особливістю цієї форми є вибір працівником власного робочого місця, яке може змінюватися без попереднього повідомлення роботодавця. Також працівник має бути на зв’язку з роботодавцем через інформаційні технології.
З іншого боку, надомна робота передбачає виконання завдань працівником в місці його проживання або в інших визначених ним приміщеннях. Тут важливо наявність необхідних технічних засобів і робочої зони, що дозволяють виконувати завдання, передбачені трудовим договором. Працівник зобов’язаний дотримувати визначений режим роботи, який може бути спільним для всього підприємства.
Під час дистанційної роботи, робочий час працівника може бути більш гнучким, з урахуванням індивідуальних потреб та режиму роботи. Зокрема, працівник має можливість самостійно розподілити робочий час, що сприяє ефективнішій організації роботи.
За обох форм віддаленої праці діють норми тривалості робочого часу:
- нормальна тривалість — до 40 годин на тиждень;
- скорочена (для певних категорій працівників) — до 24 або 36 годин на тиждень.
Як бачимо з порівняння, надомна робота більше підходить працівникам, які зайняті на дрібному виробництві товарів. Для офісних працівників більше підходить дистанційна робота.