"Дякую, що моя мама знову посміхається". Це слова 13-річного хлопчика, який був свідком насильства в родині, інформує Житомирська міська рада.
«Дякую, що моя мама посміхається» або 24/7 — заради того, щоб соціальна та психологічна допомога людям була своєчасною
Надійне джерело
"Почути їх — найвища нагорода. Це додає сил працювати заради допомоги людям", — говорить Юлія Савченко, психологиня Житомирського міського центру соціальних служб міської ради та мобільної бригади соціально-психологічної допомоги.
За пів години у неї планова консультація. Пані Юлія вестиме прийом. Це важлива форма психологічної допомоги людині, що потрапила у кризову ситуацію чи має досвід травматичних подій.
"Не залишати сам на сам таку людину, відновити почуття довіри, впевненості та безпеки..."', — каже фахівчиня про елементи первинної психологічної підтримки.
У соціальній сфері Юлія Савченко працює 10 років. До цього була вихователем у дитячому садочку. Ні на мить не шкодувала про зміну вектора професійної діяльності. Мовляв, коли бачиш, як родина долає кризу і більше не потребує соціального супроводу, усвідомлюєш суспільну важливість своєї роботи.
В її професійній практиці безліч історій, вартих екранізації. І недитяча мрія Максимка побачити маму усміхненою здійснилася, бо поруч були фахівці, які доклали максимум зусиль до її здійснення.
Алкоголь став причиною жорстокості в родині хлопчика. Через зловживання дідусем Максимко неодноразово був свідком домашнього насильства. Постраждалі — його бабуся та мама, а також дитяча вразлива психіка.
Сумнівні компанії, агресія до рідних, приниження та постійні погрози стали регулярними. А коли одного разу словесний конфлікт перейшов у фізичний, неповнолітній хлопчик сам викликав поліцію.
"Ми виїхали на адресу потерпілої, щоб оцінити потреби та надати необхідну допомогу. Олена, мама Максимка, категорично відмовлялася від запропонованих їй послуг. Єдине, на що погодилася, — звернутися до лікаря, бо під час останнього конфлікту частково втратила слух та мала сильні головні болі", — згадує пані Юлія. Вона пам'ятає, яким наляканим був Максимко і зовсім не йшов на контакт.
Його мамі пояснили: син потребує консультації психолога для діагностики та стабілізації психоемоційного стану.
"Родину взяли під соціальний супровід та надавали комплекс соціальних послуг з метою підтримки. З’ясувалося, що й Олена теж залежна. Я ж намагалася мотивувати її до лікування", — розповідає психологиня...
Суд виніс обмежувальний припис кривднику, і він з'їхав зі спільної квартири. Мама Максимка повернулася додому після тривалого лікування в приватному реабілітаційному закладі.
Пані Юлія каже, переймалася, щоб травматичний досвід, який отримав хлопчик, не заважав йому бути щасливим у майбутньому та не повторився «родинний сценарій».
"Наразі у Максимка все добре. Він емоційно відновився і вже довіряє своєму оточенню: у нього з'явилися друзі серед однокласників, підвищилася самооцінка. Відвідує гурток плавання, вивчає англійську", — тішиться психологиня.
Каже, що не вчить жити, а допомагає. Без осуду і критики.
"Людина сама знаходить вихід. Психолог не в змозі розв’язати проблеми своїх клієнтів, але він може допомогти..."
Хвилини відчаю у неї теж бувають. Та вона намагається не опускати рук, бо розуміє, наскільки важливою є її робота для громади. Це, власне, і підтверджують її слова:
" Тішуся, що моя праця не марна, коли бачу, як люди отримують змогу радіти життю без насильства, розірвавши це коло…».
Вона щиро розділяє цінності свого колективу і запитує, чому спілкуємося ми тільки з нею, а не з її колегами. Адже всі вони працюють 24/7 заради того, щоб соціальна та психологічна допомога сім'ям в складних життєвих обставинах, членам сімей ВПО та військових, особам, які потерпають від насильства, була своєчасною.
Деякі імена у публікації змінені. На фото — тільки частина колективу Житомирського міського центру соціальних служб міської ради, бо зібрати «невтомних бджілок» нереально.