Війна жорстоко увірвалася в життя українців. Вона розлучає сім'ї та забирає найдорожче. Але навіть у темні часи кохання існує, зігріваючи серця та даруючи надію.
У самому серці Житомира, на Михайлівській зустрічаємо закохані пари, які, тримаючись за руки, неквапливо й задумливо прогулюються.
Історія Олени та Павла
Олена та Павло – одна з таких пар. Вони познайомилися у часи повномасштабного вторгнення. Вона – волонтерка, він – військовий, який наразі у відпустці.
"Ми познайомилися 26 лютого 2022 року. Тоді почалася війна. Павло служив у 95-ій бригаді і згодом поїхав воювати. Довго спілкувалися, а потім через пів року зустрілися. І ще через 3 місяці він зробив мені пропозицію руки та серця онлайн. По відеозвязку, бо його довго не відпускали додому. Зараз ми от гуляємо по місту та насолоджуємося один одним", – розповідає Олена.
Історія Сергія та Уляни
Сергій та Уляна одружені 5 років. Вже мають спільну дитину – дівчинку Софійку. Чоловік вже давно служить в 95-їй бригаді, але про дружину не забуває – завжди раз на тиждень надчилає квіти.
"Він мені зробив пропозицію 14 лютого ще 4 роки тому, біля моря. І все було б добре, якби він не загубив обручку! Ну уявіть собі: я плачу, він уже стоїть на одному коліні, а обручки немає. Ну, якось так! Звісно! Ми тоді поїхали та купили нову, але це сміх на все життя. Ми жили добре до 24 лютого. Після цього почався жах та страждання. Важко було змиритися, що коханого немає поруч, але наша любов не згасла”, – ділиться Уляна.
Війна внесла свої корективи: пар на вулицях стало значно менше. Більшість чоловіків зараз на фронті – захищають свою землю, свої сім'ї, своє кохання. Натомість частіше можна зустріти мам з дітьми, які шукають затишку й спокою.
Але ті, хто й досі тримається за руки, обіймається й щиро посміхається одне одному, є свідченням того, що кохання не здається, не гасне навіть у найважчі часи.
Щира й чиста любов – це символ незламності українського духу, це віра в щасливе майбутнє, це промінь світла, який пробивається крізь темряву війни. І історії, які ми сьогодні розповіли, - зайвий доказ цього!
Текст: Юлія Хоменко
Фото: Єлизавета Плеханова