6 липня у селі Сушки Коростенського району відбудуться урочисті заходи з нагоди останнього бою УПА, який відбувся 9 липня 1955 по вулиці Рудня.
У 1946-1955 зміст національно-визвольного руху на Житомирщині поступово набуває рис соціального характеру. Національно-соціальний протест населення проти політики тоталітарного режиму виступав головною домінантою антикомуністичного руху опору, провідною силою якого були ОУН і УПА. Це підтверджується яскравим прикладом підтримки націоналістичного підпілля місцевим населенням впродовж багатьох років.
Звичайно, значна частина жителів краю в умовах масових репресій і владного контролю зберігала обережність і свою прихильність до ОУН і УПА активними діями не проявляла. Втративши зв’язок з центральним керівництвом, що було зумовлено політичною ситуацією, оунівські боївки продовжували боротьбу на протибільшовицькому фронті. Фактично до 1950 р. здійснювали рейди на Житомирщину окремі відділи УПА.
На Житомирщині діяв крайовий, надрайонові, районові, кущові, станичні Проводи ОУН, відділи і боївки УПА, відбувались рейди сильних відділів УПА (сотень і куренів), які зводили бої з окупантами на території Житомирської обл. Проводили пропаганді рейди на території Київської обл.
Маючи підтримку місцевого люду, добре орієнтуючись на місцевості, дотримуючись суворої конспірації, багато боївок УПА діяли на Житомирщині ще в 50-х роках минулого століття. Це, зокрема, боївки «Будька» (Сильвестра Примака) в Радомишльському районі, «Артема» (Івана Малимона) в Андрушівському та «Романа» (Володимира Кудрі) в Коростенському районах.
Повстанська сотня «Романа» 13 років діяла на Волині, Рівненщині та Житомирщині.
У січні 1945 сотенний Української повстанської армії «Роман» (Володимир Кудря) прибув у Житомирську область. Він очолив націоналістичне підпілля в північних районах Київщини і Житимирщини. Роман розповідав у звіті:
Лише після ліквідації останньої боївки 1955 р. силові структури та компартійні органи влади області змогли прозвітувати перед вищим керівництвом про припинення діяльності оунівського підпілля на Житомирщині.
Останньою загинула боївка сотенного «Романа». Сталось це через зраду. 8 липня 1955 року садибу Марії Яценко на західній околиці села Сушки оточило кілька сотень КДБістів, які через динаміки зажадали від повстанців здатися (їх було в криївці двоє: сотенний «Роман» та вояк «Лис» Олександр Усач, як буде встановлено аж через сорок років — вже в незалежній українській державі). У відповідь карателі почули: — Вояки УПА не здаються!
Розпочавшись вночі, бій тривав майже 10 годин. КДБісти підпалили хату, з якої відстрілювалися Роман і Лис. Вояки УПА вискочили з хати і кинулися в різні боки. Але село було оточене щільним кільцем і Романа та Лиса застрелили.
Московські карателі були здивовані незламністю УПівців, адже їх було всього двоє проти кількох сотень солдат КДБ.
У 2002 у Сушках встановлено пам'ятний знак на честь загиблих повстанців сотні Романа.