У Житомирі на фасаді гуманітарної гімназії № 23 відкрили меморіальну дошку Євгену Концевичу - одному з кращих представників житомирської прозової школи, прозаїку-шістдесятнику.
5 червня йому виповнилося б 80 років. Пішов з життя письменник 21 липня 2010 року. На дошці вибиті відомі слова письменника : "Проголошення незалежності України сприйняв як особисте щастя". А оздоблення на червоному граніті нагадують знаменитий рушник в домі Концевичів, на якому залишали свої підписи всі, хто бував в оселі. Євген Концевич з юних років був прикутий до ліжка. Стрибнувши зі скелі у річку, в 17 років він зламав хребет. Однак, той день Концевич вважав своїм другим днем народження.
Концевич знайшов свій неповторний шлях у літературі. Винятково уважний до всього, що його оточує, письменник тонко відчував психологію, найменші порухи душі, риси поведінки. Його незламний дух і любов до життя були прикладом для української інтелігенції, яка прагнула свободи і незалежності України. Прозаїк, автор новелістичних збірок «Йдучи вулицею» (1985), «Вона йшла усміхнена…» (2002), «Голубко моя сиза» (2003), мемуарно-критичної книжки «Тутешня кава» (2000) та інших творів, книг перекладів користувався величезною повагою в колах української інтелігенції. До письменника з різних куточків країни приїздили художники, літератори, актори, митці.
На урочистостях з нагоди відкриття пам ’ятної дошки, звучали пропозиції про присвоєння гімназії № 23 ім'я Євгена Концевича, адже саме у цьому закладі він навчався. До речі, як повідомила радіостанція «Житомирська хвиля», міська комісія з топоніміки внесла пропозицію назвати іменем Євгена Концевича вулицю нового мікрорайону на Богунії, де житимуть учасники бойових дій на сході України.