Крокодилячі сльози про житомирські монументи

авторський проект Олени Галагузи

От і до Житомира докотилася істерія щодо пам’ятників Леніну. Після неочікуваного демонтажу в Охтирці Сумської області житомирські націоналісти закликали приїхати до нас народного депутата Мірошниченка, який привіз кран у те місто.

10 березня ніхто не уважив своєю депутатською увагою, окрім нардепа-комуніста та його кількасот однодумців, які вийшли протим десятка молодих активістів з антикомуністичними гасла. Мій колега Віктор Мельниченко переповідав, що міліціонерів на Майдані Соборному було більше, ніж тих активістів. Комуністів, до того ж, прийшли підтримати молодики спортивної статури. Словом, Леніна так і не зняли, але галасу здійняли чимало.

Проблему перенесення пам’ятника Леніну, який красується у центрі Житомира, порушують давно. Однозначно, на мій погляд, є значно кращі постаті за цього ката, як багато хто називає Леніна, які заслуговують на встановлення монументів. Це, наприклад, наші видатні земляки гетьман Іван Виговський та всесвітньо відомий науковець Олег Ольжич.

Для багатьох читачів фактор Виговського може бути шокуючим. Дійсно, чому не пам’ятають про гетьмана, який боровся за незалежність, а натомість - стільки почестей неукраїнцю, який нищив мільйони наших людей?

Мова насамперед про самоповагу. Якщо змалечку житомирянин звикає до таких міських “аксесуарів”, ні про яке патріотичне виховання не може йтися.

Ще варто звернути увагу на естетичне обрамлення монументальних скульптур. Так, у міському парку імені Юрія Гагаріна неподалік мосту видніються ледь не античні статуї. Вони не у найкращому стані, хоча загалом виглядають непогано. Я би наполегливо порадила дирекції парку з’їздити у с. Немиринці Ружинського району, де справжній туристичний куточок було відкрито за сприяння відомого політика Павла Жебрівського. Торік я мала нагоду навідатися до, здавалося б, скромного села, де встановлена антична алея. Поряд розташувалися паркові скульптури, симпатичні фонтани. Крім того, у Немиринцях відкрили набережну довкола озера, де плавають справжні лебеді. І, зауважу, це не приватна територія, а кожен бажаючий може насолодитися цією красою.

У Житомирі “монументальних” нововведень ніби й не бракує. Серед іншого варто зауважити ковані скульптури, про які не говорив хіба ледачий. Це і “Дівчина-весна”, і “Язик, що до Києва доведе”, і славнозвісна “Мистецька алея” на Михайлівській. Цьогоріч неподалік обласної наукової бібліотеки відкриють пам’ятник морозиву. Наголошу, що два останні витвори мистецтва поки не на балансі міста, тому незрозуміло, хто доглядатиме за ними.

Про маленьку “Європу” у Житомирі поки годі мріяти. Чому б не зробити, скажімо, пам’ятник книзі? Як стало відомо, такий може з’явитися у Києві за ініціативи дитячої письменниці Лариси Ніцой. Як повідомляє “Газета по-українськи”, пам’ятник має бути у парку імені Шевченка, навпроти відомого “Червоного корпусу”. Автором проекту виступила українська дитяча художниця Еліна Елліс, яка живе в Англії. Вона зобразила маленьку дівчинку, що, всівшись на постамент із семи книг, захоплено читає восьму.

У Житомирі замість книги біля обласної наукової бібліотеки сусідом морозиву має стати маловідомий радянський діяч Кременицький, на увіковічнення якого мають витратити не одну сотню тисяч гривень.

Таких коштів не потребували у центрі столиці кумедні монументи із дерев, що зіпсувалися. Такі ж чудернацькі скульптури можуть прикрасити і Житомир. Мені особисто найбільше подобаються “Їжачок у тумані” на перехресті вул. Рейтарська-Золотоворітська і “Віслючок” у провулку Рильському.

Хочеться вірити, що наші можновладці зацікавляться подібними – дійсно мистецькими - проектами і дадуть їм “зелене світло”.

Статуя у с. Немиринці Ружинського району

фото