«Головне у сім’ї – взаєморозуміння, повага, вміння вибачати та знаходити компроміс», - рецепт щастя родини з Житомирщини

Сім’я відіграє в житті кожної людини найважливішу роль. З самого народження немовлят оточують найрідніші люди – мама і тато.

Вони вчать всьому: ходити, говорити, думати. Вчать бути добрими чемними, гарними людьми у майбутньому. У повноцінній люблячій родині діти відчувають себе захищеними, потрібними та, найголовніше, щасливими.

Читайте також: На Житомирщині перепоховали 100 загиблих воїнів Другої Світової війни. ФОТОРЕПОРТАЖ

Читайте також: На Житомирщині днями зафіксували локальний смерч. ВІДЕО

Прикладом для наслідування є родина Посудевських з Нової Чорнорудки – мама Марина, тато Анатолій та їхні дітки Максимко, Катруся, Валерій і найменшенька Злата. Про те, що матимуть таку велику родину, не підозрював ніхто: ані Марина, ані Анатолій. Адже, як і вся молодь, планували здобути вищу освіту, досягти значних висот, побудувати кар’єру, заробити якнайбільше грошей, знайти своє місце в житті і лише потім задуматися про сім’ю.

Та, як кажуть: «Людина планує, а Бог вирішує».

Одна несподівана зустріч змінила життя обох…

Після закінчення на відмінно школу у селі Лиса Гора, що на Миколаївщині, Марина вступила до Київського енергетичного ліцею на кранівника. Чому обрала таку професію, жінка розповідає посміхаючись. Каже, що у її родині майже всі були педагогами. Вона щодня дивилася, скільки сил на нервів потрібно для цієї професії, тож вирішила, що ніколи не піде батьківською стежиною. А взагалі мріяла стати дизайнером, та й тут не вийшло. Та, як кажуть у народі: «Від долі не втечеш», оскільки її доля і була пов’язана з навчальним закладом, де вона здобула професію.

У той час вищу освіту у Києві здобував і Анатолій, який родом із Чорнорудки. Він навчався в інституті харчових технологій. Молодому студенту і в голову не приходила думка про одруження. Та все ж одного разу двоюрідний брат хлопця запросив у гості до себе в гуртожиток, у якому жила і Марина. Там двадцятирічна Марина та 22-річний Анатолій і зустрілися. Про те, що Анатолій – її доля, Марина відчула одразу. Він не лише запав їй у серце, а й відповідав усім її вимогам: стрункий, високий, чорнявий, з почуттям гумору та, головне, надійний. Та й Анатолія Марина причарувала своєю неприступністю та непростим характером.

Довго з весіллям не зволікали, вже за п’ять місяців стали на весільний рушник.

Про рішення молодят здивувалися й батьки, адже хвилювалися, що вони не настільки один одного знають, щоб робити такий виважений крок. Однак всі хвилювання батьків були марними, родина Марини та Анатолія стала міцною та щасливою.

Перший час молода родина жила в гуртожитку. Марина працювала викладачем у тому ж ліцеї, а Анатолій – на заводі налагоджувальником. Працюючи, Марина заочно закінчила Київський національний інститут ім. М.П.Драгоманова, отримавши кваліфікацію «Вчитель трудового навчання, креслення та ОБЖ». Згодом у родині на світ з’явився перший синочок Максимко. Молодята, аби не залишитися без даху над головою, вирішили придбати у Новій Чорнорудці будинок, щоб у будь-який момент можна було куди приїхати. Що й зробили, коли Марина через два роки народила ще й Катрусю.

До життя у чужому селі звикала довго, адже все навкруги було чужим та незнаним. З другого декрету жінка вийшла знову на роботу, але розуміла, що з дітьми в місті їм буде важко. Тож, коли відчула, що вагітна втретє, повернулася до Нової Чорнорудки. Тут на світ у молодої родини народився Валерій, а через два роки і Злата.

Анатолій та Марина облаштували своє сімейне гніздечко, зробили у будинку ремонт, провели всі комунікації, посадили городину та сповна стали насолоджуватися життям. Весь свій час Марина присвячує дітям, Анатолій так і працює в Києві. Та, коли приїздить додому, старається в усьому допомогти дружині, взявши на свої плечі всю її роботу. Діти обожнюють, коли вся родина разом, адже тоді вони усією сім’єю їздять на велосипедах, ходять до лісу, рибалять на річці, грають у футбол, баскетбол та інші.

Тому, коли відділ освіти Вчорайшенської ОТГ оголосив конкурс «Мама, тато, я – спортивна сім’я», одразу виконали всі умови та стали переможцями. У подарунок отримали баскетбольний м’яч, набір бадбінтону, шашки, шахмати, нарди. Родина Посудевських впевнена, що вони не лише сім’я, вони одна міцна команда.

Читайте також: На Житомирщині довгожителька відсвяткувала свій 90-ий день народження

Читайте також: На Житомирщині після багатьох років будівництва освятили римо-католицький храм. ФОТОРЕПОРТАЖ

Марина з Анатолієм пишаються своєю сім’єю, гордяться власними дітьми і їх успіхами. Одинадцятирічний Максимко та дев’ятирічна Катруся гарно навчаються в школі, хлопчик понад усе любить малювати, а дівчинка – співати, декламувати вірші та брати участь у різних заходах. Навіть отримала призове місце в обласному конкурсі «Новорічна композиція», виготовивши ялинку з мішковини. Чотирирічний Валерій із дворічною Златою ще зовсім маленькі, аби виявляти свій потенціал. Однак любов до одягу та всього прекрасного у найменшої донечки вже видно сьогодні.

Однією з найбільших проблем у сільській місцевості є відсутність різних гуртків для дітей. Марина запевняє, що віддала б своїх діток і на карате, і на музику, і на танці. А так доводиться самій займатися з дітьми та розвивати в них їхні таланти.

Та й сама Марина надзвичайно талановита. Вона не лише постійно придумує, як зацікавити дітей, а й гарно вишиває картини, ікони, рушники, шиє дітям новорічні костюми та одяг для доньчиних ляльок.

Особливою свою родину не вважає, каже: головне у сім’ї – взаєморозуміння, повага один до одного, вміння вибачати та знаходити компроміс. Ніколи не здаватися на досягнутому, йти в ногу з часом та завжди знаходити час для родини.

Наталія Ступак, «Ружинська земля»