Кожна дитина для тренера — це майбутній чемпіон: історія футбольного тренера з Житомирщини

Дитячий тренер з футболу — це наставник, який має власні методи викладання, погляди на гру, вміє навчати, розвивати здібності свого учня. Одне із головних завдань тренера дитячої футбольної команди – згуртувати дітей, виховати почуття дружби, навчити їх сприймати не тільки перемогу, а й поразку. Аби стати професійним гравцем, дуже важливо тренуватися з юного віку, вдосконалювати вправи з м’ячем та в жодному разі не пропускати тренування. Адже спорт – це не тільки самоорганізація і дисципліна, це здоров’я і молодість, елемент культури і стиль життя.

У Ружині дитячий футбольний тренер Олексій Маркітан чотирнадцятий рік тренує дітей різного віку, починаючи з третього класу та закінчуючи одинадцятим. Головна установка, яку наставник намагається дати дітям, – це вірити в себе і боротися до останньої секунди. Для Олексія Івановича футбол – це не лише захоплення, спорт – це його життя.

А все розпочалося ще в далекому дитинстві, коли Олексій разом з однолітками на шкільній перерві грали м’ячем, їхню ще таку не- сміливу гру помітив тренер спортивної секції Віталій Іванович Столітній і запропонував прийти до нього на заняття. Хлопчаки одразу погодилися і вже через два роки їздили на змагання. З тієї пори гра у футбол для Олексія стала стилем його життя. Вже у дев’ятому класі хлопець знав, що обов’язково пов’яже своє подальше життя зі спортом. Та батьки хотіли, аби син обрав іншу професію. Оскільки все життя вони турбувалися за його долю та хотіли для сина якнайкраще в цьому світі дати. Тож вирішили, що Олексій вступатиме до Житомирського автодорожнього коледжу, де в свій час навчалися і вони. Так Олексій здобув освіту за фахом «будівництво та ремонт автомобільних доріг та аеродромів». Влаштувався працювати у Київську будівельну фірму, а паралельно на заочній формі навчання закінчив Житомирський політехнічний інститут.

Однак про спорт не забував ні на хвилину, навіть коли жив і працював у Києві, завжди знаходив час відвідати спортивний майданчик, де збиралися такі ж футболісти, як він.

Коли в Ружині відкрили дитячо-юнацьку спортивну школу, Олексію запропонували роботу тренера. Найголовніше, каже Олексій, було зацікавити діток. Адже записується на тренування багато дітей, а витримують фізичні навантаження одиниці. Однак, коли дитина трудолюбива та зацікавлена, коли бачить свій результат і віру тренера в себе, тоді її не зупинить ніщо.

Аби удосконалити свої знання, Олексій закінчив ще й Київський педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова. Щороку чоловік тренує по тридцять дітей, кращі беруть участь у різних змаганнях, де здобувають призові місця. Для тренера перемога його підопічних – це й власна перемога, адже всі його зусилля та знання були не марними. Каже, що, перемагаючи, радіє з командою, немов дитина, почуття гордості переповнює, а серце у грудях тріпоче.

Цього року планує знову набирати дітей 2011, 2012, 2013 років народження. Навчання безкоштовне, з собою потрібно мати гарний настрій, бажання перемагати та не зупинятися ні перед чим. Спочатку дітки набирають спортивну форму, звикають, займаються по 60 хвилин три рази на тиждень. Згодом час занять збільшується, щоб урізноманітнити тренування, діти роблять розминку, грають не лише у футбол, а й пробують свої сили у баскетболі, гандболі та різних фізичних іграх. Найбільше діти очікують змагання, кожний з них чекає, коли вже його тренер відправить з командою випробувати свої сили, в кращому разі здобути перемогу. Однак до змагань допускають тих, хто вже більше року відвідував ДЮСШ, активно тренувався та має гарну фізичну підготовку.

За роки своєї діяльності Олексій Іванович возив своїх підопічних не лише по Ружинщині, а й в область та по інших громадах. Гордістю для тренера є призові місця, які його команда виборола у Скадовську, на Всеукраїнських змаганнях, які проходили під гаслом «Даруймо радість дітям», на зональних змаганнях.

Має Олексій Іванович безліч нагород і грамот, однак для нього найголовнішою нагородою є здобутки його вихованців.

Тішиться Олексій Іванович і власною родиною, коханою дружиною Людмилою та донечкою Дашею. Вони не лише для чоловіка рідні люди, вони його найміцніша підтримка та опора. Дружина з донечкою стараються завжди піти з Олексієм на тренування та вболівати на змаганнях. Були часи, коли спортивну школу відвідувала і донечка Олексія, однак для татка вона завжди була і буде маленькою, ніжною дівчинкою, якій не місце на спортмайданчику, де потрібна сила та мужність. З родиною Олексій любить також подорожувати, ходити на риболовлю, до лісу, з наметами їздити на море. Та куди б вони не ходили чи їздили, у їхньому багажнику завжди є футбольний м’яч – незмінний атрибут сімейного відпочинку.

Колись викладач в університеті сказав Олексію, що та людина, яка не відчувала втоми після тренування, вона не відчувала життя. Нині чоловік повністю погоджується з цим твердженням та впевнений, що його життя склалося саме так, як він мріяв, а втома після тренувань лише додає йому сили та впевненості у завтрашньому дні.

Наталія Ступак, «Ружинська земля»