Захистіть вчительку від… учнів, — реалії педагога з Житомирщини

Зустрівши знайому, котра багато років працює вчителькою в одній з міських шкіл, не впізнала її. Зазвичай весела й говірка, вона була заплаканою, засмученою й чимось стурбованою.

Читайте також: На Житомирщині пошуківці знайшли останки ще 3-ох солдат Червоної армії та 3 медальйони!

— Сьогодні — не день, а якась катастрофа, — випередила моє запитання, що з нею трапилося. — Під час одного з уроків, хулігани з шос­того класу стукали у двері й втікали. Я підстерегла їх під кабінетом й смикнула одного з хлопчиків за вухо. А вже під кінець робочого дня мене узяли в облогу батьки школяра, заявляючи, буцімто я побила їхню дитину.

Жінка, переповідаючи пережите, аж колотилася від напруження.

— Намагалася пояснити батькам, що інциденту передували хуліганські дії їхнього сина, — продовжувала педагогиня. — Проте вони й слухати не захотіли, в усьому звинувачували мене, натякаючи, що таким, як я, у школі не місце. А хтось колись задумувався, як діти мажорів поводяться з простою вчителькою, якій, окрім директора, часто-густо немає кому поплакатися? Як бути педагогу, якому учні систематично зривають уроки, матюкають? Ми кричимо про реформу і якість освіти, а хто у своїй родині зробив належні кроки, щоб учитель прийшов у клас і з радістю виклався сповна, не думаючи, як пережити 45 хвилин. Бо у класі є такий учень, на якого навіть дивитися не хочеться. Булінг на вчителя також існує, але з ним ніхто не бореться…

Сповідь учительки була схожою на крик душі. Тож навіть сумніву не виникало, що у неї на серці справді накипіло, жінці хотілося виговоритися, почути слова підтримки.

Про те, що нині діти інші — некеровані, жорстокі — чула не лише від знайомої педагогині. Коли записувала меншого сина у перший клас в одну з міських шкіл, подібна думка прозвучала на батьківських зборах і від керівництва навчального закладу.

— Знаєте, до чого ми дожилися? — запитально глянула на батьків першачків педагогиня. — Раніше, коли вчителька викликала у школу батька неслухняного учня, від страху колотилася дитина. Тепер усе з точністю до навпаки: коли у школу приходить батько, колотиться вчитель. Авторитет педагога упав, викладача можна образити, обізвати, принизити і навіть пригрозити йому. І якщо мами й тата так ставляться до викладача, то і їхнє чадо, звісно, зневажатиме шкільного наставника. Хіба ні? Ти йому — слово, він тобі — п’ять. Ти йому «ну-ну-ну», а він тобі — триповерхові мати…

Це — щира правда. Якось, чекаючи дитину біля школи, чула, як дівчинка-п’ятикласниця скаржилася матері, буцімто вчителька незаслужено поставила їй погану оцінку. Жінка, вислухавши малечу, назвала викладачку недоумкуватою. Ті ж слова повторила і її донька.

Вчитель нині дійсно беззахисний. Він не може за себе постояти, бо у нього практично зв’язані руки. Спробуй лишень смикнути неслуха за вухо, замахнутися на нього указкою, одразу скажуть: педагог знущається над дитиною. А ще чого доброго, «екзекуцію» знімуть на камеру, викладуть у соцмережі, як тоді рятуватися від наклепу?

Про те, що це — не перебільшення, свідчить прикрий випадок у Дніпрі. На початку листопада мама зі старшим сином прийшли у тамтешню школу, де навчалася менша дитина, й ногами відлупцювала вчительку, бо та нібито ображала її хлопчика. При цьому нападниці було байдуже, що її школярик зневажає однокласників, грається на уроках телефоном, забирає у дітей олівці та ручки.

Інцидент став центровим сюжетом у теленовинах. До слова, схожий випадок трапився і на Волині, де учень побив вчительку музики. І такі ситуації, як виявилося, не поодинокі.

Чимало прикрих моментів траплялося й у Малині. Від подруги, котра працює викладачем, дізналася, у її школі учень, бешкетуючи, побив вікна у класі. Класна керівниця, аби приструнити школяра, вказати дитині на її місце, покликала колег, директора школи. Проте це аж ніяк не налякало зухвалого розбишаку. Він демонстративно сів на парту, витягнув цигарку і запалив у присутнос­-

ті педагогів.

— Це той випадок, коли викликати батьків у школу — марна справа, — ділилася опісля думками знайома. — Все одно будуть винними вчителі. І у тому, що дитина невихована, і тому, що палить з третього класу та матюкається. Єдиний вихід — виключати хлопця зі школи…

У Житомирському онкодиспансері провели унікальну операцію пацієнту з рецидивом хвороби

Пригадую свої шкільні роки. Не можу сказати, що серед колишніх учнів не було бешкетників. Однак у ті часи учні поважали вчителів, боялися просторікати у відповідь, ображати, прислухалися до пов­чань. Вчитель мав авторитет, його слово було законом. Зараз, на жаль, інші часи, звичаї. І саме вони, до речі, одна з причин, чому педагоги не хочуть працювати у школах. Як каже моя знайома вчителька: «Не вит­римують нерви. Ще трохи й почну заїкатися. Навіщо воно мені…».

Джерело: «Малинські новини»