Волинському некрополю – бути?

КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

Вільське кладовище – давнє місце вічного спочинку житомирян. На ньому панує особлива атмосфера, умиротворення та світлого суму. Прогулянка по таких місцях налаштовує на філософські роздуми: чим жили ці люди, про що думали, яким бачили своє рідне місто. Деякі із них творили історію, дехто жив звичайним життям: надіявся, розчаровувався, страждав, мріяв, кохав...

Читайте також: На Житомирщині чоловік пожертвував для військових 2 свині

До недавнього часу одним з куточків, де особливо відчувався зв'язок минулого з прийдешнім, було поховання родини Руденських. Простий надгробок у формі стіни з накриттям, притягував погляд, адже був єдиним такого типу на усьому цвинтарі. Наблизившись, допитливий відвідувач, перш за все, звертав увагу на табличку з вибитими за правилами дореволюційної орфографії віршами Семена Надсона. Поряд висів чорно-білий портрет молодої жінки з лагідним поглядом, яка померла у 1915 році. Здається, що той, хто обрав ці наївні, але щирі вірші у якості епітафії, пропустив їх через самісіньке серце. Чи міг він уявити, що колись спокій його коханої Олени буде брутально порушено?

В ці дні, наповнені жахом та смутком, але й водночас надією на майбутнє, ми шукаємо духовну опору, в тому числі, через культурний спадок та зв’язок з пращурами. Але і у місці спокою ми спостерігаємо огидну картину руйнувань: замість надгробку – купа руїн та сміття. Русявоголова жінка вже ніколи нам не посміхнеться з розтрощеної фотографії. Поруч пеньок від нещодавно зрізаного дерева. Що це – професійна недбалість комунальників чи трагічний збіг обставин? На кладовищі багато таких пеньків та дерев з відповідною червоною поміткою. Звісно, необхідно видаляти аварійні та хворі дерева, але ж при цьому не руйнувати могили. Наскільки обережно будуть виконуватися роботи? Чи не будуть таким чином знищені інші надгробки?

Хтось можливо скаже, що це неважливо або не на часі, адже йде війна. Але ні, це надважливо! Зусилля ворога направлені не тільки на знищення людей, але й нашої культури. Він безжально стирає з лиця землі об'єкти культурної спадщини, зокрема у Житомирській області вже зруйнована пам'ятка архітектури – церква у с. В'язівка. У час, коли інші міста роблять все, щоби захистити пам'ятки від руйнування, таке самознищення та наруга над власним духовним надбанням є неприйнятними!

Вільське кладовище – це не тягар на балансі комунального підприємства, а цінний туристичний ресурс. Неодноразово наші краєзнавці проводили на Вільському кладовищі змістовні екскурсії, які викликали неабиякий інтерес у житомирян та гостей міста. Кладовище багато років потерпає від вандалізму, недбалості та безжального часу. З кожним роком збільшується кількість зруйнованих могил, а з ними – кількість вирваних сторінок з історії нашого міста.

Друзі, давайте зробимо все, щоб ця проблема не замовчувалася.

По можливості, поширте цей допис.

Шміло Д.А., мол. наук. співробітник відділу фондів

Житомирський обласний краєзнавчий музей

Читайте також: Протитанкіст ЗСУ: «У планах – довести рахунок знищеної ворожої бронетехніки до сотні»

Підписуйтесь на нас у соціальних мережах, ще більше оперативної інформації тут: