Для чого Лесі Українці подарували гольник

По реакції людей на назву допису можна зрозуміти, хто з читачів нашої сторінки тримав коли-небудь голку в руці. Погодьтеся, не всі знають, що таке гольник. А це - коробочка або подушечка, де зберігаються швацькі голки. Такий подарунок зробила для 6-річної Лесі її бабуня і хрещена мати Єлизавета Драгоманова.

Лесю Українку, як і всіх дівчат у її родині, змалку привчали до шиття і вишивання. Тому у дорослому віці для неї не було проблемою зробити викройку, пошити з нуля чи адаптувати куплене вбрання, вишити якусь річ.

Якось до Косачів прийшов ветеринарний лікар Сергій Ваганов і "Леся програла йому в заклад вишити сорочку якимсь певним узором і потім довгенько мучилася, вишиваючи ту сорочку складним узором на кілька барв, але, звичайне, свій повин виконала".

Ви, мабуть, бачили в експозиції нашого музею вишуканий рушник зі словами Т. Шевченка. Це - копія рушника, який Леся Українка і Маргарита Комарова вишили у Тарасову світлицю в Каневі.

Леся користувалася швейною машинкою, проте інколи доводилось шити вручну: "Я мусила ще собі і вбрання якесь приладити, бо то з моєю машиною (кайданами!) не кожну сукню можна убрати, отже, пошила собі власноручно чорну blouse-fantaisie, - се знов зайняло кілька днів марудної роботи".

А знаєте, як колись поетеса перевозила через кордон тканину? "Вона ніби шила собі спідницю, щоб за тканину не платити мито, а потім перешивала зі "спідниці" плаття".

У Лесі Українки є невеличкий прозовий твір - "образок" про молоду швачку:

"Малесенька тісна кімнатка. Коло стола, при невеличкій лампочці, сидить молода дівчина; вона схилилась над шиттям, над пишною білою шовковою сукнею. Пильна робота! Голка жваво поблискує в швидких руках. Остатній вечір перед святами, а сукня балева багатої панни не буде скінчена! У великому магазині не були б прийняли тої роботи, – там і без неї стільки шиття, – а коли б і прийняли, то надто дорого прийшлась би панні та ласка; ну, а бідна швачка взяла роботу – й перед самим святом, та ще мусить і за малу плату бути вдячна! Тихо в хаті, тільки чути проникливий шелест шовку та часом зітхання робітниці. Яка вона самотня тепер, тая робітниця, як тихо в її хатині! А колись?.. Робота спинилась, голка випала з рук, і шиття посунулось додолу. Що се? Чи тепер потопати в мріях? Остатній вечір! До роботи!

От робота вже й скінчена. Швачка встала, випростала свій зігнутий стан, підійшла до вікна, притулилась чолом до холодної шибки й дивиться втомленими очима на вулицю. В сусідньому будинку видно крізь вікна рух, – маленькі постаті в ясних уборах, – либонь, там різдвяне деревце вже засвітили. А в другому домочку тепер видно ясне світло, – вечеряють, либонь… Швачка пильно задивилась на те віконце і на те світло лагідне, на віях у неї затремтіла сльоза… У людей святий вечір!.. А у неї? Ба! у неї теж святий вечір!.."

Колектив музею продовжує традиції Косачів - береже і популяризує українську вишивку. У період воєнного стану одна з працівниць @Людмила Гаврилюк пошила декілька книжкових закладок і прикрасила їх візерунками зі збірки Олени Пчілки "Українські узори" (1876). Ці орнаменти мати Лесі Українки зібрала на теренах тодішнього Новоград-Волинського повіту. Використовуючи орнаменти столітньої давності для декорування сучасних речей, ми даємо їм вдруге життя.

Новоград-Волинський літературно-меморіальний музей Лесі Українки