Подібна до батька і вродою, і вдачею: батько Лесі Українки був з нею у найтяжчі часи її життя

«ПОДІБНА ДО БАТЬКА І ВРОДОЮ, І ВДАЧЕЮ»

Коли говорять про батьків Лариси Косач, велику увагу приділяють матері Ользі Петрівні (Олені Пчілці). Нерідко забуваючи про її батька Петра Антоновича, інтелігентну та освічену людину. Був першокласним юристом, цікавився літературою, першим оцінював і критикував твори дружини та дочки. Серед друзів мав славу майстра тонкої іронії та сарказму.

«Батько наш був ідеально дбайливим, уважним та добрим до всіх нас, - писала Ольга Косач-Кривинюк, - але ж усе своє життя він особливо був ніжний до Лесі, може, тому, що вона була хвора, а може, й тому, що він… мав властивість скоро й влучно складати ціну кожній людині, отже, певне, багато раніш за інших, навіть за нашу матір, склав ту високу ціну Лесі, якої вона була варта».

Петро Антонович був поруч з Лесею у найтяжчі часи її життя. Коли вона народилася, Олена Пчілка переживала післяродову депресію, хворіла на анемію. «Батькові тоді доводилося раз у раз їздити в службових справах, і він розказував мені, – писала сестра Ольга, – як він до розпачу доходив, приїздячи додому та застаючи Лесю в тяжкому стані, після того як під час пробування вдома налагодив було її годування. Врешті взяв відпустку спеціально для того, щоб доглянути Лесю, бо боявся, що інакше вона загине. Взявся пильно виконувати всі лікарські приписи і врешті осягнув того, що Леся не лише залишилася при житті, а зовсім одужала та поправилася».

«Щодо вроди, – читаємо у «Хронології…», – то й по батькових фото з молодих літ видко, і з розповідей матері , тіток і дядька виходило, що в Лесі такі самі риси обличчя, барви очей і волосся, як у батька, так само середній зріст, така ж постать, така сама тендітність». Обоє були бездоганно принциповими, стриманими і терплячими.

Батькові листи пройняті тривогою за здоров’я найстаршої дочки, за її невдачі, і радістю з приводу письменницьких успіхів. Фрагмент листа: “Пишу до тебе, мила моя Леся… Дуже радий, що ти поздоровила… Ми теж всі здорові. Мама уже відпочила з дороги. Тобі прийшли листи від дядьки Верзилова, чернігівського декаденса, редактора Лукича та ще якійсь. Всі їх тобі вишлемо. Будь же здорова і Богу мила. Цілую тебе дуже. П. Косач». «Пиши мені, любий папочка, як матимеш час, частіше, – просила Леся. – Коли я тобі звичайно рідко пишу, то се зовсім «не преднамеренно» і не від злої волі».

Петро Косач був, як на ті часи, людиною забезпеченою. У 1905 році він купив ділянку землі поблизу Торчина на Волині у поміщика Трегубова і записав її на ім’я Лесі. А вже через два роки вирішив продати землю й виручені від продажу гроші переслав дочці. Частину коштів Леся Українка субсидіювала (анонімно) на оплату поїздки відомого фольклориста Філарета Колесси на Полтавщину для записування на фонограф народних дум.

Для Лесі він «не жалував нічого – ні сили, ні коштів, – аби їй догодити, аби їй нічого не бракувало; завжди дуже журився тим, що, не дивлячись на все бажання й намагання, не може їй дати здоров'я».

Як він турбувався про стан доньки: «Леся частенько лягає з запізненням, і доводиться туди [Лесин «білий» будинок] йти в 2 години ночі і доводити, що це дуже шкідливо. За це на мене гніваються, показують на маму і взагалі на літераторів, наче це нічні створіння. За моїм спостереженням, їй такий вид праці надзвичайно шкідливий, і іншим разом мимоволі поскаржишся: нащо її наділила фортуна письменством».

«Пам'ятаю, як батько відпровадивши зовсім спокійно на вигляд Лесю з матір'ю в подорож до Відня, на операцію, як тоді думали, – знаходимо у спогадах Ольги, – замкнувся у себе в хаті і, думаючи, що ніхто з нас, молодших, не почує, ридав од жалю і турботи».

П. Косач завжди радів зустрічам з донькою:

«Батько й замолоду не дуже-то любив їздити, під старість же з появленням хвороб зовсім не любив подорожей, однак йому так хотілося бачитися з Лесею, що зовсім уже хворий, за 4 місяці до смерті, він переміг свою неохоту до подорожування і поїхав до Лесі в Ялту. Їхати йому було важко, Ялта йому чомусь не сподобалася, але він був дуже радий, що бачився з Лесею».

Джерело: Новоград-Волинський

літературно-меморіальний музей Лесі Українки

П.А.Косач.

Зліва направо (сидять): Є. Л. Колянковський, мировий посередник І-го призиву у з'їзді мирових посередників Новоград-Волинського повіту, Олександра Антонівна Косач, сестра П.А. Косача, Ольга Петрівна Драгоманова–Косач, А. С. Аврамов, волосний писар; (стоять): особу не встановлено, Ганна Іванівна Судовщикова, Петро Антонович Косач. Новоград-Волинський (Звягель), 1870 р.

Зліва направо: Ольга Петрівна і Петро Антонович Косачі з дітьми Оксаною, Ізидорою (на руках у батька), Миколою. Луцьк, 1889 р.

Зліва направо: Петро Антонович Косач, його внучка Євгенія (Імочка) і син Михайло. Фотографувала Олексaндра Косач, дружина сина Михайла. Оржицький (Безбородьків) хутір біля Яготина на Полтавщині. Літо 1903 р.

Зліва направо сидять: Петро Косач (батько Лесі Українки) і Антоніна Трегубова (дружина друга П. Косача Є. Трегубова, рідна сестра дружини І. Франка Ольги); за ними стоять: Катерина Трегубова (дочка подружжя Трегубових), Леся Українка, Олена Пчілка, Ольга Косач-Кривинюк з сином Михайликом, Єлисей Трегубов (друг Петра Косача). Зелений Гай, 1906 р