Леся Українка на італійському «Dandolo»

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЛЕСЯ УКРАЇНКА НА ІТАЛІЙСЬКОМУ «DANDOLO»

У 1901- 1903 рр. Леся Українка жила в італійському Сан-Ремо. Мешкала на віллі "Наталія" (нині - "Адріана"), яка належала її далеким родичам Садовським.

Навесні 1902 року письменниця стала глядачкою змагань на парусних човнах: «Гонки сі робляться зовсім не так, як я собі думала. Я думала, що всі яхти стають перше в ряд, а потім переганяються наввипередки, тим часом вони всі роблять круги по морю навколо різних значків, і котра більше кругів зробить в призначений час, та виграє. Круги ті широкі і значки поставлені зрідка, так що, з берега дивлячись, здається, що яхти так собі плутаються без мети і плану. Але й так воно дуже гарно, коли стільки різних кораблів на парусах (єсть яхти більші від дніпрових пароходів) бігають по морю. З нашої вілли, а надто з мого вікна, все те дуже добре видко. Я налічила 6 великих яхт і 18 менших, а три великі пароходи стоять увесь час напроти нас нерухомо і щовечора наводять світло електричне на Сан-Ремо".

Пізніше побувала на військовому кораблі «Dandolo», який входив до складу Королівських військово-морських сил Італії. Його назвали на честь 41-го венеціанського (сліпого) дожа Енріко Дандоло, який прославився набожністю, довголіттям (прожив 97 років) та ключовою роллю в організації Четвертого хрестового походу.

У листі до сестри Ізидори вона писала:

"Сьогодня ми компанією їздили на один з тих пароходів, великий військовий, що зветься «Dandolo» (по імени одного знаменитого дожа). Їхали до нього човном мінут з 20, бо він стоїть досить далеко від берега. Хитало досить нашого човна, але ми всі того не боялись і ніхто не був хворий, тілько Путя [Олена Садовська] дуже боялася, і плакала, і требувала вертатись з пів дороги, а ще нам довго якийсь катер заважав лізти на трап парохода, то вона вже розкричалась, що кинеться в море, потім же, на пароході вже, заявила, що вона не поїде додому, поки не втихне море (сього в марті прийшлось би довго ждать!). Чиста біда була з нею! Моряки сміялись і частували її кон’яком «для куражу».

Ми оглянули весь пароход, бачили масу гармат, та револьверів, та мітральєз і т. и., аж прикро було дивитись, що стілько то всього того видумано і нагромажено, щоб стріляти людей… Взагалі ж пароход гарний, чистий дуже, великий (з трьома поверхами) — я тобі посилаю його портрет, що мені подарували на пароході ті моряки, що нас водили. Назад їдучи, Путя було знов заходилась плакати, але один панич італьянчик, товариш її по гімназії (тілько вже кінчаючий), так смішно почав удавати, ніби й він плаче, що вона мусіла засміятись, а далі й зовсім розвеселилась».