Безмежне терпіння, сила волі, щедрість душ, жага до життя, — історія подружжя з Житомирщини

ІСТОРІЯ КОХАННЯ

І знову прийшла нова весна. Швидка, стрімкоплинна. Недаремно кажуть, мабуть, що весняний день рік годує. І знову розпочались городні клопоти, і втома рук, і вже обвітрилось і засмагло на сонці обличчя.

З’явилась радість неповторна від споглядання зела, що вже сходить, і набирається сили. І радісно від першої зав’язі на персиках. Значить будуть і плоди. І скрізь треба встигнути – на грядках, в садку. Пополоти, підворушити, обкопати.

Читайте також: У Житомирі італійська льотчиця та український воїн розповіли свою зворушливу історію кохання, — ФОТО

Ледь світанок загляне у вікна будинку, а подружжя Алли Буткевич і Валентина Островського вже на ногах. Правильніше сказати – у візках.

Вони не скаржаться на свою долю і не думають про недугу, яка їх спіткала колись. Живуть звичайним життям. Напевно їхній шлюб освятили самі небеса.

Разом подружжя 12 років. Збудувати дім у Поліському допомагали всі родичі. Обклали плиткою вузенькі грядочки, щоб зручно було під’їхати до них і обробляти те, що там росте.

Познайомились Алла та Валентин в спеціалізованому спинальному центрі-санаторії ім. М. Н. Бурденка в Саках.

Читайте також: Юлія Хоменко: У день нашої перемоги зроблю велику фотовиставку, — ФОТО

Якось гуляли на березі Сакського озера, глянули один одному в вічі і зрозуміли, що віднині будуть разом.

– Я ніколи не думала про свою хворобу, – говорить красива молода жінка. – Була впевнена, що буду ходити, вийду заміж. Біда моя сталась в школі на уроці, коли було 12 років. Я впала. Три дні ще ходила на навчання, а на четвертий вже не змогла встати.

Були різні лікарні, лікарі, але врешті мені сказали:

– Вчись обслуговувати сама себе і справлятись з усім.

Чоловік Валентин отримав травму, їдучи на мотоциклі, і з теплотою в голосі продовжує:

Читайте також: Юлія Хоменко: У день нашої перемоги зроблю велику фотовиставку, — ФОТО

– Він у мене майстер на всі руки. Любить дерево. Змайструє і стільчик, і поличку. До нас приходять сусіди, кому сапку треба зробити, кому ножиці погострити чи ножі. Отак і крутимось цілий день. Я на кухні, він у майстерні, а на городі разом. Сидячи у візках, копаємо, сіємо, садимо.

І в будинку, і на клумбах у подружжя повно квітів. На вікнах у вазонах орхідеї, під дахом у красивих горщиках підвісних – петунія, а на подвір’ї – троянди, хризантеми, піони. Недаремно на паркані їхнього будинку прикріплена табличка «Двір зразкового порядку».

Нещодавно сім’я придбала авто. Тепер щотижня можна поїхати у місто – купити продукти, заплатити комунальні послуги, відвідати лікаря за потреби, просто погуляти в парку.

Читайте також: «Мамо, я так хочу ходити. Хоч би одна нога запрацювала – я б тоді на милицях стрибав», – історія пораненого бійця з Житомирщини

З сусідньої садиби у вечірній час Алла і Валентин чують соловейків, для них озивається зозуля. За будинком шумить зеленим листям посаджений сад. В таку пору не дуже хочеться йти додому, коли все густішими стають сутінки, у небі поміж хмар вигулькують перші зірки, вимальовується місяць.

Подружжя вбирає у свої серця кольори привечір’я, хоч і втомились обоє від щоденної праці.

Безмежне терпіння, сила волі, щедрість душ, жага до життя міцно їх тримають у цьому непередбачуваному сьогоденні.

Хай же буде благословенною їхня любов на всі прийдешні літа.

Соломія Думська, КоростеньМЕДІА

Читайте також: «Справа скінчена — ми звінчались», — з листа Лесі Українки до матері

Підписуйтесь на нас у соціальних мережах, ще більше оперативної інформації тут: