Рідні загиблого воїна з Житомирщини просять підтримати петицію про присвоєння звання Героя України (посмертно)

Слава тим, хто зі щитами!

Вічна пам’ять тим, хто на щитах!

Я хочу захистити ті стежки, якими бігав у дитинстві…

Такого незвичайного емоційного піднесення Оксана ще ніколи не відчувала, а сьогодні, 5 лютого 2023 року, стоячи на церковній службі, здається, підносилася аж до небес, зливалась із небесним хором… «Це значить зателефонує із фронту мій син, Денис, від якого не було звісток уже 14 діб поспіль», – раділо материнське серце. Тому додому летіла як на крилах: хотіла поділитися особливим настроєм із чоловіком.

Але коли побачила біля двору незнайомий військовий автомобіль, обімліла: « Як?! Не може бути! Мій Денис не може загинути, йому лише 23 роки, за нього молилися і моляться у всіх можливих церквах і монастирях, які я об’їхала, за нього я так відчайдушно просила Бога, я – мати…» Та реальність жорстоко насувалася далі. Ось виходять якісь люди, пропонують надати медичну допомогу, наполегливо хочуть провести до дверей. І тут я знову відчула те, що важко описати: стіну… Важку непробивну стіну між мною і реальністю, яка ще довго стоятиме і відокремлюватиме від світу…

Щось говорили рідні й сусіди, щось пояснювали військові. А я не чула, я нарешті зрозуміла, що було у церкві. До мене приходив мій син, мій Дениско, був поруч у молитві, у церковних співах і дзвонах. Ось чому моя душа злітала до небес – відгукувалася на душу вже загиблого сина, який ішов світлою дорогою до небесного війська Отця…

Мій син.. Такий бажаний і довгоочікуваний. Викоханий нами із пелюшок, ми ж його по черзі з чоловіком і старшою донькою носили, притуляючи спинкою до серця. І хоч завдав нам, як і всі діти, чимало турбот, яким красенем виріс! А яким був добрим і милосердним, співчутливим і рішучим, коли бачив зло чи несправедливість!

Саме він захищав слабшого: чи то нашого сусіда, якого бив син-п’яничка, чи маленьку беззахисну Богданку, до якої прикипів душею. І до всього йому було діло! А якщо у друзів якісь проблеми, він перший спішить, щоб розрадити, допомогти. Рани, забої, інколи неприємності через це – не біда! Головне – відстоювати справедливість. Відчував відповідальність за тих, із ким звела доля, знав, що не може промовчати, відвернутися…

Материні слова… Часом їх не спинити, бо ж стільки треба сказати про сина, якому навічно 23 роки, – хай знають люди, думають, аналізують… А часом, змішані із сльозами, просто не хочуть вимовлятися…

Маючи загострене почуття справедливості, Денис не шукав обхідних шляхів, тому і на страшні події лютого 2022 року відреагував миттєво: оббивав пороги військкомату. Не брали – знову приходив. У свої 22 роки міг прийняти таке важке рішення, адже мужності й сміливості не займати. Позаду багаторічні заняття у спортивних секціях карате та хокею на траві. Сотні медалей та інших нагород. Все це, як і потужний родинний захист: і материнські молитви, і любов дідуся та бабусі, і обереги сестри Олени, яка змалку була для нього другою мамою, і тато, який за свого сина горою (тому теж, до речі, вирушив на фронт, щоб прикрити сина на полях битв), давало неабияку упевненість у свої силах. А дух побратимства, отой славнозвісний козацький дух чоловічого єднання, що здавна живе серед українських звитяжців – оборонців рідної землі! Денис за друзів у вогонь і воду. Будучи душею компанії, кожному знаходив потрібне слово чи пораду, допомагав у біді.

Скільки пісень переспівано разом, скільки кілометрів подолано між Коростенем і дідусевим селом Сарновичі, скільки поту пролито при збиранні чорниць, щоб заробити на важливі потреби. Та Денис це не рахував, він потребував саме такого життя. А як вправно орудував косою чи орав ниву ! Дідусь не міг нарадітися: його внук Дениско найкращий у важкій селянській праці! З нього буде гарний господар!

На полях битв Денис теж проявив себе, потрапивши після півторамісячного навчання до 46-ої бригади, ставши навідником, не раз і не два під обстрілами виносив з поля бою поранених і вбитих побратимів, інколи витягував важчих за себе. Дивувався сам: звідки бралися сили? Молився при цьому і вірив у те, що робить.

У доручених командиром завданнях показував не тільки мужність і героїзм, але й кмітливість та особливий військовий розрахунок. Та це ще й тому, що нарешті відчув, що військова звитяга – це його покликання! Бо вже давно шукав справу свого життя, вагався між тим, що обирав раніше (закінчував якраз 5 курс Київського національного транспортного університету), і тим, до чого змусило життя.

Тепер точно знав, що буде військовим. Пишався своєю 46-ою бригадою, яка звільняла Херсон, своїми побратимами, хвилювався за них, коли отримав 10-денну відпустку у січні і не міг разом виконувати бойові завдання. Душею був на полі бою… Під час різдвяних свят, сидячи за сімейним столом, уважно вдивлявся в обличчя рідних, немов прощався. І зустріч із вуличними друзями вийшла дещо дивною: накупив їм багато- багато смаколиків, побажав усіляких гараздів і повернувся додому. Мабуть, відчував, що там, під Соледаром, де гинули сотні вояків, його друзів по зброї, багатьом із них виписаний квиток у один кінець. Говорив це мамі, адже звик ділитися з нею найсокровеннішим, говорив без страху і відчаю…

Така доля людини, що взяла до рук зброю, щоб зупинити ворога, який хоче знищити все дороге й рідне. Денис часто повторював, що хоче, аби його квітуча країна, рідне місто, улюблена вуличка були вільними, щоб у майбутньому з таким самим завзяттям його діти бігали знайомими стежками вулиць і провулків, відчули кровний зв'язок із рідною землею. Та не судилося. 2 лютого 2023 року під м. Соледар під час мінометного обстрілу Денис загинув. Повернувся до рідного дому на щиті… Указом Президента України від 11 травня 2023 року нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня посмертно… На подвір’ї рідної школи став частиною символічної калинової алеї пам’яті… А найближчі сусіди, зокрема громадська активістка, волонтер, Наталія Лещук, ініціюють подання до місцевих органів самоврядування про перейменування їхньої вулички на честь загиблого Героя – Дениса Бондаря.

Гірка реальність: провулком не бігатимуть його діти, але провулок стане НИМ, нагадуватиме теперішнім і майбутнім поколінням про те, якою ціною здобувалося і здобувається право на вільне життя на своїй землі. А рідні Дениса, друзі, однокласники, колектив Коростенського міського ліцею №12 звертаються до всіх небайдужих із проханням ПІДТРИМАТИ петицію про присвоєння ДЕНИСУ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ БОНДАРЮ, випускнику Коростенського міського ліцею №12, звання Героя України (посмертно) за посиланням.

КоростеньМЕДІА

Тетяна Гурська, КМЛ №12