Людмила Охріменко: «Я не вишиваю хрестиком – це справжня важка літературна праця»

Презентація книги Людмили Охріменко: «Оскар» на Житомирщині

Сучасна українська письменниця Людмила Охріменко проводить тур, де презентує свої книги воєнної тематики. Днями вона завітала до публічної бібліотеки Коростеня із трьома книгами – «Оскар», «Муха в окропі на окупованій території» і «Волонтерські історії».

Про це йдеться в матеріалі «КоростеньМЕДІА»

У 2021 році роман «Оскар» був визнаний найкращим романом на воєнну тематику Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова-2021». За словами авторки, вона єдина жінка, яка отримала цю спеціальну відзнаку, до цього перемагали лише чоловіки.

Книга заснована на реальних подіях. Прототипом головного героя є український офіцер — розвідник, який на початку 2015 року потрапляє у полон до російських окупантів. Це була катівня, де працювали найкращі спеціалісти, які зрадили присязі і перейшли на бік ворога. На чоловіка чекали катування і знущання, і найтяжчий вибір у житті – здатися, чи боротися до кінця.

«Ми для них були трупи і вони цього не приховували», – зазначив головний герой роману.

Він також розповів, як настала мить, коли до нього почали ставитися добре: допомога лікарів, солодкий чай… І ось тоді офіцер розуміє, що готується терористичний акт у дитячій установі, і починає готувати план утечі.

Письменниця розповідала, що ніколи навіть не замислювалась над романами воєнної тематики, адже вона жінка. Та з 2014 року почала активно волонтерити. Їздила в Донецьку і Луганську області, розвозила допомогу цивільним і військовим. Жінка каже: вторгнення російських військ на територію України та окупація Криму, в якому вона прожила 10 років, змусили її писати про війну.

–Мені було 9 років, тоді я написала вірш і надіслала його у газету «Піонерську правду», опублікували, – розповідає про початок становлення себе, як письменниці, Людмила Охріменко. – Я вирішила, що вчитися більше не треба, бо я вже велика поетка. Того дня і зрозуміла остаточно, що буду все своє життя письменницею. Якщо чесно, це моє хобі, до пенсії я працювала держслужбовцем, начальником управління інформаційної взаємодії Харківської обласної державної податкової служби.

Книга «Оскар» разом із її авторкою відвідала 225 локацій і 19 областей. Зараз на черзі Житомирська область, далі Вінницька.

«Я могла б написати книжку про те, як я писала цю книжку»

У 2020 році до Людмили Леонідівни звернувся офіцер і попросив написати про нього книгу. Написання роману зайняло 7 місяців: 2 місяці комунікувала безпосередньо із замовником, а решту 5 місяців зайняло спілкування з іншими офіцерами, солдатами і розвідниками, також читання додаткової літератури, яка була необхідна на той час.

Присутнім на презентації книги було цікаво дізнатися справжнє ім’я героя, але воно досі залишається невідомим. Підтримували контакт авторка і офіцер дистанційно, тож зоровий контакт був лише по відеозв’язку. Письменниця наголосила, що він навіть не був необхідним, адже її співрозмовник зумів передати свою ауру, енергетику і бачення світу лише словами і інтонацією.

– У 2020 році до мене у фейсбуці попросився у друзі один офіцер. Переглянувши його сторінку, я відхилила його заявку, він мені не сподобався, – пригадує Людмила Леонідівна. – Він мені здався «глянцевим», несправжнім. Наступного дня цей чоловік знову додається до мене у друзі, і я принципово не приймаю його. Та через тиждень отримаю під своїм постом коментар, він російськомовна людина, – «Я прошу, Вас, добавить меня в друзья, мне очень нужна ваша помощь». Так ми і почали писати його історію життя.

За словами письменниці, спочатку було тяжко, адже вона не розуміла навіщо це чоловіку. Він офіцер-солдат і написав історію, як рапорт.

«А я поет, я хочу щоб ви відчули його біль і залишились живими після прочитання. І щоб кожна людина в силу свого серця і в силу своєї нервової системи змогла це прочитати»

Цікавою є також реакція чоловіка на готовий варіант роману. Він переглянув повідомлення, а відповів аж на 7 день. Розлогим коментарем «ОК».

Усі присутні мали змогу не лише придбати книжки авторки, частина коштів від продажу, який жінка перераховує на потреби ЗСУ, а й отримати автограф і можливість вільного спілкування після завершення презентації.

«Я не вишиваю хрестиком – це справжня важка літературна праця. Вітайте мене, я справжня українська письменниця», – підсумувала зустріч Людмила Охріменко.

Валерія БАРАНОВСЬКА, «КоростеньМЕДІА»