Алла Потьомкіна: «Моя найбільша мрія – аби швидше закінчилася війна і мої онуки повернулися з-за кордону додому»

Робота контролера водопровідно-каналізаційного господарства – одна із найскладніших, адже це робота з людьми, які часто не розуміють специфіки обов’язків, завдань, які стоять перед контролером, або просто не хочуть впускати «чужу» людину до своєї оселі.

Про це йдеться в матеріалі КП «Житомирводоканал» міської ради.

Тим не менше ці працівники водоканалу виконують дуже важливі обов’язки – вони обліковують та контролюють споживання води кожного окремого домоволодіння. Якщо у будинку є велика різниця між показаннями загальнобудинкового лічильника та сумою показань усіх квартирних приладів обліку, то саме вони допомагають з'ясувати причину такої розбіжності.

Найпоширенішою причиною візиту контролера до споживача є контрольне знімання показників лічильника. Контролери активно працюють з боржниками: розносять рахунки, попередження з проханням погасити борг або пропонують укласти договір реструктуризації.

Часто так стається, що контролери, які багато років працюють на одній і тій самій дільниці, стають добрими приятелями зі своїми абонентами, своєрідними медіаторами між ними та підприємством. Однією із таких контролерів є Алла Потьомкіна, яка працює на нашому підприємстві уже 8 років. У своєму інтерв’ю вона розповіла про те, з якими питаннями до неї найчастіше звертаються її абонентами та чому їй вдається завжди розбудовувати із ними конструктивні стосунки.

«Якось я з чоловіком проходила повз гурт людей, і одна людина із цього гурту сказала тим, хто стояв поруч: «Це – Алла, наш контролер. Ми її любимо». На душі стало приємно. Різні трапляються ситуації, але я з впевненістю можу сказати: 90% моїх абонентів – хороші».

«Моя дільниця – вул. Князів Острозьких, Параджанова, Корольова, Б. Тена, Східна, с. Станишівка. Щоранку майстер Леся Петрівна видає кожному контролеру наряд (34 домоволодіння) і ми по цьому наряду перевіряємо лічильники, дивимося, чи не з’явився на нашій дільниці якийсь новий будинок. Якщо абоненти довго не передають показники лічильника, ми не можемо потрапити до них додому і розуміємо, що, очевидно, вони не проживають за вказаною адресою – складаємо відповідні акти про це (на підставі свідчень сусідів). Ми, як і абоненти, зацікавлені у коректних показниках, у тому, аби в базі даних було менше прогнозованих показників, не нараховувалися зайві кошти та не було необхідності здійснювати зайві перерахунки».

«Я все життя працювала з людьми і намагаюся із ними вирішувати усі справи по-хорошому. Якщо абонентам потрібна якась допомога – я завжди намагаюся їм допомогти. Наприклад, надаю консультації, якщо вони телефонують і питають, що робити, якщо ненароком зірвали пломбу, допомагала переоформлювати рахунки. Людям, які перебувають за кордоном, пропоную написати заяви про призупинення нарахувань на час перебування за кордоном – вони мені скидають їх на Вайбер, і ми ставимо їм показники без змін на вказаний період. Останній тиждень місяця споживачі передають показники зранку і до пізньої ночі: і телефонують, і на Viber скидають, і в суботу, і в неділю, і у святкові дні. Ходжу по дільниці фотографую лічильники і паралельно приймаю дзвінки і записую показники. Потім ці списки з даними передаю операторам».

«Я стараюся, аби з людьми не виникало ніяких конфліктів. Буває таке, що ти приходиш, а людина – агресивно налаштована. Якось один із абонентів, коли я попросила надати мені доступ до лічильника, різко мене спитав: «Ви полізете в погреб?» Кажу: «Так, полізу. Робота у мене така». А коли я наступного разу прийшла, то він попросив вибачення за свою різкість: «Вибачте мене, будь ласка. Я не знаю, що на мене найшло». Я розумію, що в кожного може бути така ситуація, тому й не серджусь. Трапляються, що люди просто не в настрої».

«Коли я працювала вихователем дитячого садочку, працювала у відділі кадрів, директором благодійного фонду – то мала нагоду зрозуміти, що до кожної людини треба знаходити підхід. Я дуже люблю спілкуватися з людьми, дуже. Мій чоловік каже, що якби мене посадили на добу в камеру-одиночку, то я б померла. Я слухаю історії усіх своїх абонентів, якими вони хочуть поділитися».

«Я люблю свою роботу, люблю людей, люблю своє місто. Житомир останнім часом він дуже гарний, чистий, люди - позитивні. Моя найбільша мрія – аби швидше закінчилася війна і мої онуки повернулися з-за кордону додому. Війна дуже змінила наше життя: ми стали його більше цінувати, стали по-іншому ставитися до людей. Я пишаюся нашими військовими. Саме завдяки їм ми можемо жити, працювати. А ми усі маємо їм допомагати, чим можемо. Я бажаю усім їм швидше повернутися додому».