Воює він сам і “воює” його кров: неймовірна історія Почесного донора з Житомирщини

ЖИТТЄВА ІСТОРІЯ

Анатолій Подік - з Коростеня. Він протягом 22 років рятує життя людей, здаючи кров і плазму.

Чоловік боронить нашу Україну на найгарячіших напрямках. У вільний час він завжди їде до центру крові, щоб врятувати чергове життя.

За цей час він став Почесним донором України, здобувши цю нагороду завдяки своїй самовідданості та щирому бажанню допомогти.

"У 2001 році до мене звернувся друг з проханням здати кров для його дружини, - згадує Анатолій. - Я відчув страх, адже багато чув про цю процедуру. Але довго не вагався - вирішив допомогти"

З того часу донорство стало невід'ємною частиною життя Анатолія. Він не боїться процедури, а навпаки, вважає її корисною для організму.

"Здавати кров приємно! - ділиться чоловік. - Це не шкодить, а оздоровлює! А головне - дає можливість рятувати життя людей. Особливо зараз, коли війна, і потреба в компонентах крові дуже велика"

Воює він сам і “воює” його кров: неймовірна історія Почесного донора з Житомирщини, фото-1

Анатолій Подік отримав відзнаку Почесного донора україни. Фото: Житомирський обласний центр крові

Приклад Анатолія Васильовича надихає його близьких. Його брат також регулярно здає кров.

"Мій брат теж долучається та по-можливості здає кров. Він вже здав дуже багато крові. Якось на день донорства я здав кров і тоді врятував життя одній жінці. Взагалі моя дружина пишається мною і підтримує в моєму бажанні допомогти. Я закликаю всіх долучатися до донорства, - говорить Анатолій. - Це не страшно, а дуже корисно! Це шанс допомогти людям і зробити добру справу"

Анатолій також зазначає, що центрів крові має бути більше, адже не всі люди можуть дозволити собі їздити в інші міста, щоб здати кров:

“Чесно кажучи, не думав, що так буде в мене в житті. У Коростені теж був центр крові, але зараз його закрили. Тому доводиться їхати в Житомир, але не всі можуть це дозволити собі. Хотілося б, щоб ставало побільше центрів крові. Серед моїх знайомих багато хто хоче здавати кров та плазму. Люди мають допомагати один одному, бо ж життя коротке...

У зв'язку із сімейними обставинами ненадовго приїхав додому. Мене запросили в Житомир, де я отримав звання Почесного донора України”