Що потрібно пам’ятати у спілкуванні з людиною, яка пережила полон, — Мінюст

Перш ніж звернутися до людини, яка пережила полон, слід звернути увагу на коректність формулювання. Так, фахівці пропонують використовувати термін «ветерани / ветеранки, які пережили полон», не посилаючись на офіційний статус, а враховуючи наявність досвіду перебування в полоні.

Російсько-українська війна відрізняється повним нехтуванням рф норм міжнародного гуманітарного права. Зокрема росія використовує військовополонених задля отримання додаткової інформації, помсти, деморалізації, залякування і підривання бойового духу українських Захисників і Захисниць.

Для людини перебування в полоні пов’язано з тотальним контролем над її життям, відсутністю можливості себе захистити, що само собою дуже небезпечно.

Такий досвід впливає на психоемоційний стан особистості, часто глибоко змінює її. У людини може бути втрачене почуття базової довіри до світу, довіри до інших людей та може порушуватися віра в себе. Тому на відновлення здатності довіряти можуть знадобитися роки та неабияка підтримка.

Якщо перебування в полоні було довготривалим, це може вплинути на сприйняття часу і простору. Особливо одразу після звільнення часові рамки можуть бути викривлені — минуле плутається з майбутнім, важко розраховувати час і співвідносити відстань.

Це може викликати відчуття втрати власної цілісності та цінності. Такі люди дуже чутливі до власних кордонів або ж, навпаки, можуть їх не відчувати і не відслідковувати кордонів інших людей. У тих, хто пережили тортури, довгий час може зберігатися відчуття абсолютної вразливості та незахищеності.

Контактуючи з людьми, які пережили полон, дуже важливо уважно ставитися до кордонів (психологічних, тілесних, дотримуватись часових рамок).

Унаслідок довготривалої травматизації можуть розвиватися симптоми депресії, тривожність, надмірний страх смерті, панічні атаки, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), психоз. Нерідко виникають проблеми з пам’яттю, увагою, можуть розвиватися амнезії, схильність до завдавання собі шкоди, суїцидальні нахили, зловживання психоактивними речовинами задля уникання травматичних спогадів, труднощі з регуляцією емоцій, болючі спогади, кошмари.

Людина, яка пережила тортури, часто втрачає базову довіру до світу. Тому, повернувшись до соціуму, вона може почуватися самотньою і безпорадною.

Людям, які комунікують з тими, хто пережив полон, варто знати такі правила спілкування:

• 1. Не варто запитувати про травматичний досвід просто з цікавості. Будь-який ваш інтерес до історії людини має бути суто професійним, а не особистим. Приклад професійного інтересу: лікарю необхідно знати про травми, юристу потрібно задокументувати свідчення. Приклад особистого інтересу — «А як там було?». Це може призвести до небажаних наслідків, ретравматизації.
• 2. Без дозволу людини не можна доторкатися до її тіла, обіймати, чіпати її особисті речі.
• 3. Не варто різко, без попередження змінювати спільно визначені плани.
• 4. Не можна проявляти контроль і обмежувати автономію людини.
• 5. Не можна підтримувати спроби людини ігнорувати прояви фізичного болю, який є наслідком перебування у полоні. Говоріть про шляхи розв’язання проблеми та покажіть реальні вигоди в теперішньому часі: «Позбудешся болю», «Повернеш сон» тощо.
• 6. Не можна знецінювати досвід полону, не говоріть: «Нічого страшного», «Забудь» і таке інше.
• 7. Не можна давати нереалістичні надії або малоймовірні для реалізації обіцянки: «Час усе вилікує, ти забудеш» або «Психолог зробить так, що ти цього більше не згадаєш».
• 8. Не варто бачити в людині тільки «жертву» і жаліти. Якщо людина вижила в полоні, значить завжди було щось, що допомогло там вижити. Варто використовувати цей ресурс і розуміти стійкість людини.
• 9. Не варто надмірно «героїзувати». Безперечно, потрібно мати неабияку мужність і силу, щоб витримати полон і тортури. Але героїзм — це прояв зустрічі з власною силою, і відбувається він у певний момент. Роль «герой / геройка» може бути занадто тяжкою ношею, щоб нести її щодня.

Ті, хто пережили полон, — це люди надзвичайної сили та волі. Пам’ятаймо про те, що шлях повернення з полону довготривалий: треба звільнити не тільки тіло, потрібно допомогти особистості інтегрувати цей досвід, вбудувати його до нової картини світу, прийняти себе з цим досвідом.

Більше інформації за посиланням — у «Довіднику безбар’єрності»: https://bf.in.ua/.

Перший український посібник із безбар’єрної комунікації «Довідник безбар’єрності» з'явився у 2021 році. Він доступно розкриває, що таке бар’єри, стереотипи, інклюзія, залучення, недискримінація, толерантність, прийняття, доступність, гендерна рівність, правила коректної мови. Посібник був створений за ініціативою першої леді Олени Зеленської у співпраці з громадськими організаціями, правозахисниками, психологами, батьками, які виховують дітей з інвалідністю, українськими та міжнародними експертами.

Джерело: Міністерство юстиції України