Безбар’єрність. Взаємодія із жінками-ветеранками

Структура ветеранської спільноти, що включає до 90 % чоловіків, визначає те, що інтереси та потреби жінок-ветеранок часто ігноруються.

Хоча, наприклад, станом на травень 2023 року Міноборони оприлюднило такі дані:

«Сьогодні у ЗСУ 42 тисячі жінок-військовослужбовиць, а разом з цивільними працівницями — 60 тисяч. Із них 5 тисяч на передовій. 107 жінок загинуло і є поранені. Українські жінки в строю, боронять державу так само, як і чоловіки».

Варто враховувати і поважати потреби та запити такої кількості людей.

Жінка на війні залишається жінкою. Від того, що вона у військовій формі, вона не стає чоловіком. Вона хвилюється за своїх рідних, дітей, коханих, хоче мати гарний вигляд. Жінки переживають втрати іноді сильніше, ніж чоловіки. Жінка-військова не боїться випробувань. Вона може швидше бігати, краще стріляти, бути влучнішою, ніж чоловік.

Варто думати, як і що говорити ветеранці, аби не знецінити її та її рішення. Страшно і сумно, коли у бік захисниці звучить: «А хто тебе туди посилав? Ти мала вдома сидіти!». Це дуже травмує. Особливо в часи повномасштабної війни, коли жінки виконують завдання і несуть відповідальність нарівні з чоловіками.

Жінки, які воювали, трохи інакше, ніж чоловіки, переживають процеси повернення до цивільного життя, їм важче реінтегруватися. Це пов’язано з іншим сприйняттям жінок у суспільстві, зокрема з більшим рівнем стигматизації з боку цивільного населення, яке «відчуває, що служба жінок не узгоджується зі звичною роллю жінки».

«Повернувшись до мирного життя, ми зіткнулися з ПТСР, труднощами з пошуком психологічної підтримки, сімейними та економічними проблемами, сексуальними домаганнями, ейджизмом і навіть громадським осудом».

Повертаючись із війни, ветеранки так само, як і ветерани, часто відчувають проблему недоступності якісної психологічної, медичної допомоги та реабілітації. У багатьох програмах, що пропонуються, не враховується, що жінки-військовослужбовиці мають дітей.

У той самий час жінки-ветеранки частіше усвідомлюють важливість турботи про ментальне здоров’я, звертаються до фахівців, тож варто підтримувати такі їхні наміри.

Повернувшись до цивільного життя, ветеранки стикаються з особливими викликами: проблемами з репродуктивним здоров’ям, домашнім насильством тощо.

Для розв’язання цих проблем варто звертатися до організацій та асоціацій жінок-ветеранок, які можуть підтримати, перенаправити, надати допомогу. Зокрема, до таких організацій належать ГО «Жіночій ветеранський рух», Жіноча сила України.

За матеріалами Житомирської ОВА