Що ж таке «шароварщина»?

Як зазначають мистецтвознавці «шароварщина» – це імітація народної культури, що підмінює собою автентичну культуру України і створює враження ніби вона цілком селянська, а сучасні мистецькі явища в ній неможливі.

Суть цього явища полягає в тому, аби замінити зміст формою. Інформує Житомирський обласний краєзнавчий музей.

«Шароварщина» несе виключно негатив для української культури. Сало, горілка, вареники і, звісно, червоні шаровари – саме з цим російська пропаганда пов’язує українця. І саме такими стереотипами вона десятки років наповнювала українську культуру в намаганні її примітизувати. «Шароварщину» як тренд активно розвивали ще з радянських часів.

Розквітом цього явища вважають 1930-ті роки, коли СРСР намагались знищити будь-яку національну культуру. Владі було важко заборонити українську культуру, тому вони обрали шлях контролю та її обезцінювання, показуючи все українське чимось примітивним, кумедним та нічого не вартим.

«Костюм – величезний вінок на голові з безліччю стьожок, буси замість намиста, півпуда стеклярусу, нашитого на вбрання, все це не мало нічого спільного з тим народним костюмом, який ми можемо бачити у музеї.

Танок, не танок, а циркова акробатика. Пісня, не пісня, а один крик, галасування та вигуки», - пише Микола Садовський.

Таке бачення української культури існує і досі у свідомості іноземців та навіть наших громадян. Після розпаду союзу просування «шароващини» продовжила росія та не лише вона. У часи незалежності на хвилі шаленого запиту суспільства на усе українське та культурну сцену «вривається» сучасна «шароварщина».

Сумним є той факт, що пропаганду цього явища продовжують самі українці. Псевдотрадиційний одяг демонструють на сцені в Україні та за кордоном учасники Національного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Верьовки (звісно, можуть зауважити, що це - стилізація).

Пісні про сало, варенички та горілку виконують артисти, які мають численну аудиторію, серед яких і ректор Київського університету культури і мистецтв Михайло Поплавський.

Стереотипне уявлення про українців просувають у фільмах «Скажене весілля», «Останній москаль» та багато інших. Українських селян висміюють такі відомі телевізійні програми як «Вечірній квартал» та «Дизель шоу». Продовжувати список цих прикладів можна дуже довго.

Українське ми почали сприймати лише за зовнішніми ознаками, зовсім забувши про глибину змісту нашої культури.

Гопак – старовинний український бойовий танець, а українки ніколи не вплітали червоні маки у вінок, бо ті символізують смерть. Загалом розвиток українського контенту – це добре, але до нього потрібно ставитися відповідально.

Вивчати історію, написану не «совєтами», а науковцями, спиратися на культуру пращурів, а не на сталіна. Всі ці питання особливо стали актуальні після початку війни в 2014 році та повномасштабного вторгнення в 2022.

Проте головне – не зупинятися, а творити та популяризувати все, те істинно українське, що дісталось нам в спадок. Вишиті сорочки ручної роботи кінця 19 - початку 20 століття, весільне вбрання, справжні коралі та багато інших експонатів можна побачити в колекції Житомирського обласного краєзнавчого музею.

Молодша наукова співробітниця

Оксана Тимченко