В Спасо-Анастасіївському монастирі продають один літр води за 30 копійок

Далеко не всі мешканці Житомира знають, що в місті є жіночий, Спасо-Анастасіївський монастир, а на його території - велика і прекрасна церква. І сама церква, і всі інші поруч з нею будівлі належать РПЦ Московському патріархату.

Про це пишуть на сайті interesu.info

На території монастиря дуже гарно. Навіть у ці листопадові дні ще цвітуть деякі квіти, не скидають листя та голок багато екзотичних кущів і дерев. А донедавна тут навіть плавали золоті рибки. Словом, жодна з церковних територій, що є на Житомирщині, не може суперничати за ландшафтом з тою, яку облаштували монахині Спасо-Анастасіївського монастиря.

Окрім цього на його території є вода, за якою сюди приходять і приїжджають щодня сотні людей.

Правда, це не джерельна і тим більше не цілюща вода. Монахині качають її (звісно, електронасосом) зі свердловини. Чи хтось робив хімічний аналіз цієї води – невідомо (жодної інформації тут про це немає). Але вода ця дуже прозора, приємна на смак і майже не дає осаду. Тож дізнаючись про такі якості води, все більше й більше житомирян цьогоріч заходило на територію монастиря, брама якого постійно відчинена (хіба що вночі – на замку).

Вода тут тече з двох кранів (коли їх відкручуєш). Біля них вісить скринька для пожертв. Але чимало з тих, хто регулярно (хтось раз у тиждень, хтось частіше) сюди приходить виключно по воду, не часто вкидали в скриньку свої кревні. Хоч дехто наповнював тару тридцятьма і більше літрами води.

Мабуть, така «пожертва» не сподобалася монахиням і днями, на підході до кранів з водою, вони вивісили ось таке оголошення:

 Водночас така умова не сподобалось багатьом «водовозам». Дехто з них відверто говорить монахиням, що водою вони торгують незаконно, що на це треба мати спеціальний дозвіл (ліцензію).

«Ми за все платимо – і за землю, і за воду», - відказують божі жінки.

Як би там не було, але бажаючих отримати раніше дармову воду зна-а-а-чно поменшало. Бо хоча й крани не на замку, але біля них у тентовому наметі (див. на знімку  зверху справа) сидить монахиня й приймає «пожертву» - 30 коп.за 1 літр.  Ті, хто пробував брати тут воду та не платити, мав справу з охороною (чоловічого роду) – монахині викликають її по мобільному телефону.

Звісно, мешканок монастиря можна зрозуміти – вода на їхньому подвір’ї тече не з джерела. Отже, за електроенергію треба платити, за ремонт насоса також (та й купити його ще треба). А яку ж гарну альтанку завершують зводити тут будівельники – саме в ній незабаром можна буде брати (чи то вже купувати) воду.

Тож коли дивишся на всю цю красу на території монастиря, то отих 30 копійок за літр питної води зовсім не шкода. Тим більше, що в місті вона коштує 50 копійок. Але, здається, та, що у монахинь, набага-а-ато краща. Хоча й не свята…