Мер невеликого містечка Довбиш на Житомирщині пішов добровольцем на фронт

Мер невеликого містечка Довбиш на Житомирщині пішов добровольцем на фронт і вже чотири місяці у званні сержанта ремонтує бойову техніку.

Піти добровольцем на фронт мер Довбиша Юрій Домашин вирішив, коли стартувала перша хвиля мобілізації. На Довбиш тоді прийшло 140 повісток, а до військкомату з'явилися всього четверо призовників.

Під час подій на Майдані Юрій Домашин разом з однодумцями постійно їздив до Києва, щоб допомогти протестувальникам. Коли ж на сході почалася війна, почав думати, чим може допомогти нашим воїнам.

  - У селищі був автомобіль-водовозка ЗіЛ-131, - розповідає Юрій Домашин. - Коли ми з товаришами дізналися, що у бійців з 30-ї бригади, яких відправили в Херсонську область, виникли проблеми з питною водою, вирішили передати їм цю водовозку. Я поїхав у військкомат, повідомив, що в Довбиші є дуже потрібна армії техніка, і взявся доставляти водовозку в Херсонську область. Причому в частину приїхав вже з речами, щоб не повертатися додому. У сім'ї моє рішення піти добровольцем до армії сприйняли не надто радісно. Хоча і з розумінням ... Як, напевно, в будь-якій іншій українській родині ...

Перший місяць служби пройшов у Мелітополі. Разом з іншими фахівцями він ремонтував аеродром і бойову автотехніку.

- Серед мобілізованих дуже багато людей, яких призвали, можна сказати, з-під паркану, - стверджує Юрій Григорович. - Хто хитріший і тверезіший, сховалися від призову. Тому проблема пияцтва в армії не на останньому місці. Виходить, держава витрачає на покликаних величезні гроші, але відсотків 60 з них можна відправляти додому, щоб не заважали виконувати бойове завдання. Гроші пропиває, а потім чоловік дружині каже, нібито нічого не платять... Нехай п'яниці і ледарі їдуть додому, а тим, хто дійсно потрібен армії, потрібно підняти зарплату хоча б до прийнятного рівня.

- Так адже за місцем роботи покликаного повинна зберігатися його зарплата.

- Я, наприклад, отримую свою мерську зарплату сповна. А служив в моєму відділенні автомеханік, який чудово розбирається у військовій техніці. На громадянці він працював на станції техобслуговування автомобілів у Києві. Головним його доходом був відсоток від виручки. Виходило не менш восьми тисяч гривень на місяць. Тепер його родина навіть знімну квартиру не може оплатити з тих двох з половиною тисяч, що він висилає додому. А на місці основної роботи йому платять лише мінімалку.

Але і це ще не найгірший варіант! Часто-густо призивають тих, хто працював без офіційного оформлення. Дружини цих хлопців випрошують у роботодавців хоч тисячу, щоб нагодувати дітей. Надішліть по домівках «баласт», платите людям, які дійсно потрібні армії, нормальні гроші, і толку буде набагато більше! Проблем з особовим складом буде на порядок менше. І якість роботи підрозділів ремонтників стане набагато вище - техніка рідше буде відмовляти, а значить, менше буде загиблих і більше успіхів на полі бою.

Ми конкуруємо з російською армією. Якщо хочемо жити в незалежній європейській державі, нам доведеться цю конкуренцію виграти. А якщо будемо кидатися грошима, якщо в армії не буде прагматичного менеджменту, погано нам буде. Простий приклад: моє відділення відрядили в Кривий Ріг. Ми сіли на ЗіЛ-130 і поїхали. По дорозі туди і назад наш «зілок» спалив 720 літрів бензину - більше ніж на 11 тисяч гривень. Таку «економіку» жодна армія не витримає. Хоча могли б дістатися на поїзді за сімсот гривень на всіх сімох.

Найскладніший період у нас, у ремонтників, це пауза між відрядженнями. Роботи небагато, і люди, хто як може, знаходять собі заняття. Таким заняттям для багатьох стає алкоголь. Але ж можна проводити стрільби. Ремонтники теж бувають на передовій, і їм теж доводиться стріляти. Якщо є навик, значить, більше шансів залишитися в живих.