Грузинський журналіст, що живе в Житомирі, розповів про російсько-українську інформаційну війну та антипатріотизм медіавласників

Грузинсько-український журналіст, який живе у Житомирі розповів порталу «Медіаграмотність» про російсько-українську інформаційну війну, неадекватну міжнародну журналістику та антипатріотизм медіавласників.

Cпецкореспондент в Україні інтернет-видання «Грузія online», блогер Роланд Мікіані називає себе фейсбукером та інформаційником. Грузинський журналіст родом із Сухумі. До України приїхав після війни в Абхазії 18 років тому. Нині мешкає в Житомирі, разом із дружиною-українкою виховує сина.

Роланд майже 15 років займається вивченням проблем інформаційної безпеки України та Грузії. «Я займаюся захистом України, особливо в інформаційному просторі», – каже він.

Журналіст вважає, що Росія багато років веде тотальну однобічну інформаційну війну проти України, щоб позбавити українців відчуття окремості. А допомагають Росії українські телеканали та інші ЗМІ, які транслюють російські серіали, і недолугі новини. Чому українські олігархи – власники ЗМІ підтримують російську експансію, хоча саме в Україні вони заробили свої статки, грузинський журналіст зрозуміти не може.

«Чому я такий патріот України? Бо в мене є корисливі інтереси: чим більше Україна буде вільною й незалежною, тим швидше Грузія звільниться від Росії як від імперії», – каже Роланд Мікіані практично чистою українською мовою. Він упевнений, що для Росії надважливо зберегти Україну підкореною, бо таким чином вона може впливати на політичний вибір українців.

Великою проблемою, на думку журналіста-міжнародника, є те, що українці не цікавляться світом, і на українських телеканалах таких програм практично немає. «Коли нація чи держава не цікавиться світом, не екстраполює себе на світ, а світ на себе, то вона нічого не знає, не дорослішає. Її можна елементарно обманювати», – зазначає Роланд.

На вашу думку, чи реально в Україні зробити медійний бізнес прозорим?

Реально. Треба запросити на розмову українських олігархів. І сказати їм: якщо ви хочете залишити якийсь позитивний слід у країні, яку вважаєте батьківщиною, вам треба стати українськими патріотами. На жаль, нинішні власники телеканалів не є українськими патріотами.

Чим, на вашу думку, ЗМІ в Україні є для своїх власників: бізнесом, іміджем, сферою впливу?

У першу чергу – сферою впливу. Потім іміджем, а потім бізнесом. Мені здається, що ЗМІ для них збиткові. Як і футбол. Для них це як малинові піджаки.

 Створіть українські медіа, український простір, поставте ціну на них – і я готовий платити, тільки нехай там не буде російської інформаційної пропаганди. Залиште українців без російських серіалів, і через тиждень вони завиють вовком, бо захочуть щось дивитися. Створіть їм тоді український серіал. Нещодавно Георгій Почепцов розповідав на ТВі дивовижну історію про Естонію, де для 1,5 мільйона населення знімаються естонські мильні серіали, і вони прибуткові. Уявіть собі: половина Києва має власні телеканали, медіа, книговидання. Це ж фантастика для українців. А чому там це можливо? Бо Естонія – це окрема суб’єктна держава.

Більшість українських телеканалів та значна частина інтернет- і друкованих ЗМІ займаються неприхованою пропагандою «русского міра». Триває тотальне зомбування відповідної частини населення, щоб люди якомога довше не виходили зі стану спецгіпнозу, тоді вони голосують за ті партії (ПР, КПУ), які гарантують їм дружбу з Росією, російську мову тощо. Натомість Європи в цих ЗМІ практично нема, Європи саме з точки зору маленького українця.

Подивіться, що показували всі телеканали держави Україна 31.12.12. Саме так виглядає інформаційна окупація – тотально російський телепродукт. І постає питання до Пінчука, Ахметова, Коломойського та інших власників телеканалів: чому ви перетворили свої канали на рупори російської державної пропаганди? Щоб жителі південно-східної України не ставали вільними та неінфантильними як жителі півночі та заходу? Бо тоді вони не проголосують, як вам треба? Почнуть вимагати такої зарплатні, як у Польщі? Почнуть страйкувати десятками тисяч? Почуватимуться людьми, а не совками?

А тим часом самі власники телеканалів уже давно в Європі. Це, знаєте, цинічно, бо вони роблять дуже погано країні, від якої отримали свої мільярди.

Які телеканали дивитеся ви? Звідки берете інформацію – з телебачення, радіо, інтернет-ЗМІ?

Слухаю «Радіо Ера», дивлюсь усі телеканали, читаю «Обком», «Остров», «Українську правду», регіональні сайти: «Житомир-інфо», ЖЖ («Журнал Житомира»), «Замкову гору», ZIK, «Рівне», кримські сайти та інші.

Що ви думаєте про ідею створення суспільного мовлення в Україні? Чи потрібні Україні державні ЗМІ, наприклад, Перший національний?

Україні конче необхідний суспільний мовник. Одна з тотальних поразок Ющенка і Майдану – те, що не було створено суспільне мовлення. Якби він це зробив, то мільйони людей почули би правду про стан справ у відносинах між Україною і зовнішнім світом. Суспільне мовлення – це медіаінструмент, за допомогою якого стає можливим транслювання в інформаційний простір правди, подекуди жорсткої, але лікувальної.

Якби зараз в Україні був суспільний мовник, то й електоральне поле було б іншим. Дивує опозиція, яка актуалізує, можливо, й серйозні речі, але забуває про багато інших важливих питань. Представники опозиції мають розподілити між собою державні питання, які треба постійно вербалізувати і педалювати. Інформаційне питання взагалі випало з їхньої уваги. Не Табачник же буде захищати український інформаційний простір?

Українці кажуть, що нинішня влада окупаційна. Тому державний канал у цих умовах – це антидержавний канал. У суспільного мовника є наглядова рада з різних представників громадянського суспільства, а на державний має вплив тільки влада. Можна мати державний канал у демократичній і правовій державі, як Фінляндія.

Чи задоволена Грузія своїм суспільним мовником? Чи виправдав він її надії?

Грузії дуже допомогло суспільне мовлення. Наведу один характерний приклад важливості існування суспільного мовника. Коли наша Ніно Бурджанадзе пішла в опозицію, то в прямому ефірі в прайм-таймі казала, що «кривавий режим не дає їй етеру» :)

На ваш погляд, чи можливо побороти джинсу в ЗМІ?

Взагалі, можна долати немало проблем, якщо на горизонтальному рівні розробити якийсь шаблон для вирішення різних питань, починаючи від Гостиного двору і до джинси. Проблему потрібно актуалізувати громадським організаціям, окремим журналістам, опозиції. І потім вони повинні загітувати активну частину суспільства. І показати хоча б на одному каналі, як це привабливо – коли немає джинси. Можна багато всього зробити і без застосування тиску, пропонуючи щось інше, привабливіше.

Повністю інтерв'ю з Роландом Мікіані читайте на порталі «Медіаграмотність».